Канiкули промчали, не наздогнати

                            Канікули промчали, не наздогнати
Коли приїхала, щодня раділа, що поряд із коханим, у рідному місті, із родиною.
Час пройшов швидко, і коли треба було їхати, в її очах майнула сльоза, але Лев притиснув до себе і сказав:
– Думай про зустріч, у нас із тобою все попереду.
Знову нечасті побачення і зовсім не простий шлях до такої бажаної професії.
Коли запросили друзі, вона відчула, що скучила за ними, такими різними, але дуже близькими.
Даміра дізналася, що Влада працює ночами в аптеці, а Карен санітаром у травматології.
Влітку пара зустрічалася з Полею, яка в університеті, всі канікули в приймальній комісії просиділа за мінімалку, копіюючи документи. Поліна неодноразово зустрічала, Олену з Михайлом біля гуртожитку, де вони працювали, на ремонті будівлі.
Паша, взагалі всіх здивував, із Карпат, дівчину симпатичну привіз, та ховає її, нікому не показує. Але Руслан зіткнувся з ними в магазині і бачив пані, яка заполонила серце одногрупника.
Сам Руся став стрункішим, засмаг, все літо у тітки в селі косив сіно. Став дуже схожим на знаменитого співака, йому про це всі говорили, але він червонів, соромився, і бути схожим, навіть на кумира, йому не хотілося. Влітку кілька разів зустрічався з Іваном, який запросив до себе у гості.
Той працював у мами сторожем у школі, модно одягнувся, у нього росли вуса, і пробивалася борода, чим він дуже пишався.
Біда, що впала на недосвідченого Костю, дуже змінила його, розмовляв рідко, часто дзвонив мамі. Він дуже боявся програти цю битву з неминучістю, мати мала онкологію.
Саме тоді від нього Даміра почула фразу:
– Смерть зачекає, – постійно, як заклинання твердив Костянтин, і обличчя його було сповнене рішучості. Незабаром це стане девізом усієї групи, та її життям.
Молодь домовилися зібрати грошей на ліки, знайшли їх в Інтернеті і замовили. Костянтин не відмовився від допомоги, але дуже розгубився, коли йому повідомили про це.
– Дякую, друзі, ще восени пройдемо курс лікування і знатимемо результати.
Тітка Поліни пробивала дорогу до професора у Києві, куди незабаром хвору повезе батько.