Перший - найважчий рiк

                                                 Перший – найважчий рік
    Наступного дня відбулися збори групи. Влада в коледжі була старостою, і в університеті її обрали одноголосно. Будь-яку вільну хвилину студентка використовувала для навчання, навіть ті двадцять хвилин у трамваї та на зупинках, коли чекала на транспорт. Їй дуже цікаво було спостерігати будь-якій ситуації. З будь-яким питанням йшли до неї, якщо не знає вона, значить ніхто в групі. Може тільки Руслан міг би скласти їй конкуренцію у клубі (всезнайок).
Хлопець дуже втомлювався на заняттях, і змушував себе  йти додому пішки. Знав, що побути на свіжому повітрі сьогодні не вдасться. Спати лягав частенько за північ, але, ні про що, не шкодував. Пса Тота домашнього улюбленця, батько взяв на себе, вигулюючи його вранці та ввечері. Якщо чесно заздрив Івану, який ні про що не хвилювався.
Той мав дивовижну здатність, завжди міг усе списати, заглядаючи в зошити одногрупників. Особливо не парився про якість знань, завжди відчував, коли його спитають. Хвилину мовчав, витримавши паузу, потім надавав голосу значимості, обличчю вираз глибокого інтелекту і відповідав питання викладачів. Студент ні в якому разі не відставав від усіх, але особливого прагнення не виявляв ні на початку навчання, ні наприкінці. Був дуже допитливим, частенько сідав поруч і приєднувався до розмови, вважаючи, що всі повинні слухати, тільки, його. Коли дівчата замовкали, відверталися від нього, а хлопці вдавали, що не помічають задирикуватого, сердився, скандалив. Хоча дуже швидко відходив, але ніколи не вибачався. Часто йому попадало від Олени, яка могла і зошит забрати, і вилаяти хлопця.
Для простої дівчини життя у великому місті вносило свої корективи, якщо спочатку батьки привезли мішок картоплі, консервацію, тушонку, домашнє копчене сало, продукти їли всі, влаштовуючи спільні вечері, але коли гостинці закінчилися, Олена зрозуміла, що з нею ділитися ніхто не збирається. Дівчина почала харчуватися виключно в їдальні, пізніше зрозуміла, що це виходило дешевше, і батькам менше мороки. Так само, як і її подруги, засиджувалась вечорами за підручниками. Вчитися дуже цікаво, потім можна посекретничати з дівчатами про доросле життя. Часто дзвонила Карену, ввечері, уточнюючи завдання, але хлопець не звертав на Олену, жодної уваги, і був підкреслено чемний.
Він спочатку дуже сумував за домом, і часто дзвонив мамі, і та приїжджала до нього, хоч на годинку, привозила пахлаву, яку пекла бабуся. Незабаром і це минуло, спочатку кожен вихідний їздив сам, але сталася подія, яка надовго прив'язала його до цього міста.
  На Новий рік Карен запросив Владу до кафе, де вони пробули до ранку. Приїхав батько і забрав молодь, як ті не чинили опір, хотіли побути самі, але Гарік заперечив:
– Ні, ні, і ще раз ні. Мати сказала, що ви сім'я, без вас не повертатися.
Коли Гаяне побачила, як світяться очі сина зрозуміла:
"У його житті з'явилася кохана жінка, – відчула серцем мати, – це назавжди".
Як би прискіпливо не дивилася на обраницю онука бабуся, але й та була згідна з невісткою:
– Дівчина розумниця, любить слухати, сама не балакуча, і господиня мабуть спритна, одразу почала допомагати по кухні.
Після свята мати домовилася з комендантом і закохані почали жити в одній кімнаті. Першим про цю значну подію дізнався Костя, його у свою таємницю присвятив Карен.
Костянтин вчився старанно, але прогалини школи випливали, то з фізики, то з хімії, багато доводилося просто зубрити, але він не сумував. Дуже йому подобалася анатомія, міг годинами працювати у кабінеті з експонатами. Його охопила жага пізнання, прийшовши з занять, міг заснути годину другу, а вночі був свіжий і бадьорий, сусіди по кімнаті називали його полуночник. Іноді приїжджала Катя, і вони сиділи в кінотеатрі, цілуючись і забуваючи про все, не завжди пам'ятаючи, який фільм дивилися. Бродили містом, а вночі просто сиділи, обійнявшись, на вокзалі до ранку. Якось закоханих побачила Поліна, і дозволила їм посидіти ніч у машині, все краще, ніж у залі очікування забитому людьми.
 Поліна, як тільки траплялися в університеті неприємності, скаржитися поспішала до тітки, та й вислухає, і пораду слушну дасть.
– Ти скромніше одягайся і поводься тихіше, якщо не злюблять, то і я тебе не врятую.
Незабаром коротку спідницю, замінили штани, супер зачіску – коса, короною довкола голови, туфлі – на зручні кросівки, все одно дівчина була, хоч куди.
– Гарному, все добре, – казала двірник тітка Маша, оглядаючи її ладну постать.
Розглядаючи хлопців у групі, Поліна відверто посміювалася з кожного, всі вони здавалися маленькими, дурними, жебраками. Вона мріяла про принца, який неодмінно знайде її.
Поступово втягнулася у навчання, не злили викладачі, однокурсники, і вже не здавався їй вступ до університету помилкою, а майбутня професія не перспективною.
Дівчину помітив Марк, часто уважно розглядав у натовпі студентів. Вона це відчувала, але худорлявий, високий, скромний аспірант, не входив у плани дівчини. Поліночка часто допомагала Павлу, бачачи, як він важко розбирається в простих і зрозумілих, для неї, зі школи предметів.
Паші навчання давалася не просто, але хлопець намагався щосили. Хотiв довести всім, а головне, собі, що здолає, зможе і в нього вийде. Результати не змусили на себе чекати, до сесії юнак підготувався не гірше за інших. Батько, бачачи завзятість сина, пишався ним, а коли студент приїхав на канікули, батьки відправили його відпочивати до Карпат. Хлопець любив покататись на лижах, там і познайомився з Олесею, яка працювала в готелі адміністратором. Паша мріяв, влітку обов'язково з нею зустрітися. Приїхав Павло додому, відпочивши, щасливим.
Коли одногрупники повернулися після канікул, всі відчули, що скучили, раділи та розуміли: ми разом, ми можемо, ми команда.
  На зміну радянському навчанню, коли повністю семестр був присвячений одній темі, прийшла Болонська система. Тепер брали кілька предметів одночасно, і для них, першокурсників, це не було новиною, іншого навчання вони не знали, а старшокурсники шкодували за минулим методом, де здавалося, все було ясно.
Дамірі завжди важко було їхати з дому, проводжав коханий. Сльози градом лилися в дівчини з очей і ніякі аргументи не могли заспокоїти, це була гірка частина ритуалу прощання, двох спекотних сердець.
У поїзді дрімала під стукіт коліс.
Зранку її зустрічав вокзал, університет, друзі.
Знову закручував вир студентського життя, повного непередбаченого клопоту. В гості до себе її запросили Влада та Карен.
Вони жили в крихітній кімнаті у гуртожитку, раніше там була комора для білизни. Вже кілька років ця кімната стояла порожньою, коли Гаяне запропонувала її відремонтувати самостійно, за свої кошти комендант погодилася. Жінка й подумати не могла, що обідрана комора стане такою затишною, теплою кімнатою. В ній вмістився диван, потертий шифоньєр та стіл. Пізніше повісили шафи над умивальником і столом, старенький холодильник доповнив інтер'єр. Закохані скрізь були разом, і Карену здавалося, що вони ніколи не розлучалися.
Але коли мама Влади дізналася про зміни в долі доньки, розсердилася. Зустріла біля університету та вичитувала:
– Що не можна просто зустрічатися? Я на тата з армії три роки чекала і нічого. На навчанні можна поставити хрест?
Карен йшов за ними і не знав, що треба робити у таких випадках. Раптом щось усередині його почало протестувати. Він став між ними, взявши обох під руки, спитав:
– Хто кривдить, мою дружину?
– Яка дружина? Пограєте у доросле життя і розбіжитеся.
– Я нікуди не втечу! Карен! – Він простяг свою руку.
– Ну, ну, подивимося наречений, – уже не гнівалася Тетяна.
Через півгодини вони пили чай, у їхньому затишному гніздечку. І куди, те зло поділося? Бачачи, що твою кровиночку люблять, цінують, і хлопець дуже сподобався.
Увечері, коли проводжав Тетяну на автобус, Карен сказав:
– Весілля, коли скажете, тоді й зіграємо, мої батьки завжди готові.
– Навчайтеся, голову нічим не забивайте, все потім.
Руслан, вчився чудово, завжди звик бути найкращим, першим. Але Влада та Карен, завжди хоч на півкроку, попереду. Група була сильною, ці троє задавали всім тон, змагаючись заразом і між собою. Іван часто приставав з питаннями, то до одного, то до іншого, але друзі давали мовчазну відсіч.
Той, хоч і мав не дуже гарну репутацію, але поступово язичок свій без діла не витягував. Розумів, що все псує своїми розмовами, і намагався ще раз не скандалити. Кілька разів йому прилітали привіти, від гарячих хлопців з Арабських еміратів. Востаннє довелося тиждень ходити з синцем під оком. Іван став тихішим, розуміючи, що тут його ніхто не боїться.
Мама купила сину модну толстовку, хлопець став виглядати солідніше, а мовчання надавало мужності. Але як Іванко не виглядав на свою єдину в натовпі дівчат, вони на нього уваги не звертали, його це дуже злило.
Якось на лабораторній роботі з анатомії, опинився в парі з Дамірою, відчайдушно запитав:
– Скажи, що зі мною не так, чому дівчата від мене відвертаються, що я такий виродок?
– Та ні, ти нормальний хлопець, просто твій час не прийшов. Буде і тобі пара, а коли це станеться, спробуй зберегти, цінувати стосунки, провівши довгий час у пошуках.
– То ти думаєш, не все втрачено? – із надією запитав хлопець.
– А що ти втратив, нікого не маючи? Накопичуй досвід, вчися доглядати дівчат, найкраще в тебе попереду.
– Скажи, мені в твоєму житті немає місця? Ти сподобалася, як побачив.
– Іване, я не на сповіді, але зі мною без жодного шансу, не марнуй час.
– Скажи, за що ти його покохала?
– Люблять, ні за що, а всупереч.
– Як ти думаєш, що мені треба змінювати?
– Менше говори, більше слухай, не критикуй, не роби зауважень, прощай. Ти все знаєш. Роби з іншими, як хочеш, щоб чинили з собою. Стеж за своїми думками і словами, це простіше, ніж стежити за кимось.
Заняття закінчилися, а Іван обмірковував слова Даміри, і зрозумів:
«Вона має рацію, даремно, я підсміювався над нею, обзивав селом, а дівчина не відвернулася. Слухав би її і слухав, розумниця, а як вона вміє заспокоїти».
 Після розмови з дівчиною на душі полегшало, і юнак впевнено поспішав на автобус. Біля зупинки стояла Олена з хлопцем, вона відвернулася, боячись потрапити на його гострий язичок.
Оленка зовсім недавно стала зустрічатися зі студентом з другого курсу, зрозумівши, що у Карена з Владою все по-справжньому. Навіщо заважати закоханим? Мишко дуже наполегливий, симпатичний подобався багатьом дівчатам, але він нікого, крім її, не помічав. Часто бродили парком, мріючи про те, як закінчать університет, і неодмінно будуть разом. Студентка на вихідні їздила додому, допомагати батькам, вона як і раніше відчувала відповідальність за молодших сестер та братів. Часто на заняттях була з Костею у парі, і той оцінив її допомогу, і знання, отримані ще у школі.
Костянтин дуже хотів домовитися з комендантом, щоб та взяла його до будівельного загону на літні канікули. Валентина Сергіївна, записала його прізвище у робочий зошит, суворо запитала:
– Що робити вмієш?
– Все.
– Добре подивимося. Ремонтуватимемо перший гуртожиток, потрібні сантехніки, штукатури.
– Тільки мене не забудьте.
– Іспити, щоб були без хвостів, інакше не візьму.
Працювати Кості не довелося. Захворіла мати, йому довелося бути біля неї після операції. Якби не допомога Каті, хто знає, чи впорався він. У тітки Поліни багато знайомих серед лікарів, і Костя звертався до неї по допомогу. Та не лише давала номери телефонів, а й просила за хвору сама.
Поліна з нетерпінням чекала на закінчення сесії, щоб поїхати відпочити, але це була мрія, незабаром тітка її втішила:
– Я на факультеті знайшла тобі підробіток.
Надалі Поля не пошкодує про це. Все літо знаходилася серед абітурієнтів, почувалася дорослою, солідною, і дуже цим пишалася.
Дівчина часто на заняттях, була в парі з Пашею, і допомагала, коли йому важко.
На сесію Павло чекав з побоюванням, готувався, просив конспекти у одногрупників. Просиджував до закриття в бібліотеці, але як тільки була вільна хвилина, дзвонив Олесі. Та його заспокоювала, і звісно чекала в гості.
Святкували одразу три дати: закінчення сесії, першого курсу та день народження Даміри. Зібралися в кафе, сиділи до ранку, їли пельмені, біляші, торт. Вранці іногородні виїжджали на вокзал, місцеві по домівках, а іменинниця переїжджала до гуртожитку. Хазяйка робила ремонт, і Кіра теж вивозила свої речі.
Кімната, куди поселилася Даміра, була маленька, на двох, але мама домовилася з комендантом, і вона дозволила їй жити одній.
Наступного дня студентка другого курсу поспішала на батьківщину.  Цілих два місяці щастя.
–Я їду додому! – раділа Даміра.