Хто де живе

                                                            Хто де живе
Так почалося навчання Даміри, яка оселилася на квартирі в медмістечку, недалеко від університету. Хазяйка Тамара Василівна мешкала з доньками у великій залі. У кімнаті, навпаки, жила Кіра, яка стала подругою і утішницею, для студентки, що розгубилася, опинившись далеко від будинку, батьків, у великому місті.
Владі пощастило менше, до навчання їхати хвилин двадцять трамваєм. Дівчата, з якими вона ділила кімнату, були нестерпними халепами та скандалістками, постійно лаялися між собою. Студентка прибирала посуд, що стояв, навіть біля ліжок, але піти не було куди, влаштовувала лише невисока ціна. Квартиру знайшла мати, і дочка не хотіла її засмучувати. Дівчина по-доброму заздрила Руслану, який живе вдома.
Він жив у своїй кімнаті, де, скільки себе пам'ятав, його сусідами була шафа набита книжками, письмовий стіл, численні таблиці з медицини, спадок покійної бабусі, матері батька, яка працювала терапевтом. Хлопчик пішов у перший клас у шість років, умів читати, рахувати, писати. Батько попросив, щоб його взяли до школи, де Руслан завжди був найкращим. Лікарем вирішив стати після того, як захворів та лежав у лікарні. Тоді своїм дитячим розумом Руся зрозумів, що лікар, головний, його слухають, поважають.
Йому не подобався  Іван, хоча, той теж уродженець обласного міста, який всюди пхав свого носа. Вiн жив із мамою у гуртожитку, батька не знав, батьки розійшлися, коли він був маленьким. Батько ніколи не цікавився життям малюка, одружився, і казали, що має своїх дітей. Мати завжди підтримувала сина, для неї його рішення присвятити себе медицині не було несподіванкою. Хлопчик захоплювався біологією, потім анатомією. Підліток ріс упертим, конфліктним, багато сперечався, бився у школі, на подвір'ї, завжди доводячи свою правоту, часто був битим, але не здавався. Дізнавшись, що Олена з багатодітної родини, був дуже здивований. Вважав, що у ВНЗ можуть вступати виключно обрані, як він, чим дуже засмутив дівчину.
Олена найстарша з трьох сестер та двох братів. Селище, де жила її родина, загубилося серед степу та териконів, тому жити під час навчання, вона стане у гуртожитку, у кімнаті їх буде троє. З дівчатами познайомилися і потоваришували, будучи абітурієнтами, тоді вони й вирішили, якщо їх зарахують, житимуть разом. По черзі прибирали кухню та душову, яку ділили з іншими мешканцями секції. Олені подобався Карен, але здається, що хлопець не дивиться у її бік.
У нього і мама, і батько лікарі, жили в сусідньому місті. Батьки хотіли зняти йому квартиру, але він уперся:
–    Я як усі, – і сперечатися з ним марно.
Карен середній із трьох синів, сім'ї Далустян, був мовчазний, принциповий, обов'язковий. Гаяне пишалася своїми дітьми, а батько Гарік був дуже суворий, у нього не до жартів.
У гуртожитку Карен оселився з другом, хоч не потрапили до однієї групи, поза заняттями були, як не розлий вода. Одразу йому сподобався Костя, скромний, недурний, і не ліз, зі шкіри геть, привертаючи до себе увагу, як Іван.
Костянтин виріс у селі, мати працювала в амбулаторії фельдшером, себе в іншій професії, крім лікаря, не бачив. Вдома на нього чекала Катерина, вона влаштувалася на пошту, і навчалася заочно в технікумі. Кожен вихідний студент міряв кілометри від станції, запізнюючись на останній автобус. Оселився у гуртожитку при університеті, особливої дружби з хлопцями у кімнаті не вийшло. Сусіди жили у кімнаті три роки, і на першокурсника не звертали уваги. Завжди погляд Кості зупинявся на Поліні, яка здавалася йому з іншого світу, не знайомого сільському хлопцю.
Поліна, на відміну від своїх одногрупників, не особливо мріяла про професію лікаря. Але її тітка працювала викладачем в університеті, і завжди розповідала про перспективність професії лікаря, інших планів не було, Поліна вирішила спробувати і вступила.
Дівчина жила у гарному будинку в центрі міста, на заняття приїжджала на Мерседесі, подарованому батьками за вступ до університету. Найсимпатичніша  дівчинка в школі, частенько хлопчаки оглядалися на неї, говорили:
– Барбі.
Звичка бути яскравою міцно зачепилася за нею з дитинства, вранці вставала на дві години раніше, щоб привести себе до ладу, а вечорами займалася у спортзалі. Часто на заняттях була в парі з Павлом, у них з’явилися дружні стосунки.
Павлові везло, особливої наполегливості в навчанні не було, але він з легкістю поступив. Хоча навчався у школі середньо, до іспитів же підготувався успішно.
Батько працював далекобійником, мати медсестрою. Син, ще в школі, ходив до неї у лікарню, коли та чергувала у відділку, чоловік його не розумів.
– От якби зі мною в гараж, зрозуміло, чоловік росте. А так не знаєш, що з цього вийде?
Але Пашу тягнуло в медицину і нічого з цим вдіяти не можна. Оселився хлопець у гуртожитку, був третім у кімнаті. Двоє друзів жили в ній раніше, і новенького, не шанували. В університеті існувало правило, яке знали усі. Студент перші три роки заробляє собі репутацію, а згодом авторитет працює на нього.
  Даміра під час навчання, намагалася все встигати, конспектувати, щоб нічого не пропустити. Додому в сусідню область їздила раз на місяць, тому сумувала за будинком, за коханим. Наречений, незважаючи на заборони, кидав свої справи і приїжджав хоча б на кілька годин. Коли дізналася, що отримуватиме стипендію, радості не було кінця, і вже планувала, що придбає, на свої зароблені гроші. Доводилося готуватися до занять вночі, просиджувати годинами у бібліотеці, намагалася не відставати від одногрупників. Коли не відчувала підтримки з боку викладачів, дуже переживала.
З хазяйськими доньками великої дружби не вийшло, намагалася якнайшвидше піти у свою кімнату, менше зустрічатися на кухні. А ось з Кірою, яка винаймала кімнату навпроти, частенько вечорами чаювали, вона працювала продавцем на ринку. По вихідних сусідки розмовляли, і Даміра дізналася багато нового про життя, Кіра розповіла свою сумну історію.