Унiверситет

                                            Університет
Теплим вересневим днем вона познайомилася з хлопцями із групи, з якими, чесно пройшла шість років в одній упряжці, по дорозі до безцінних знань.
До неї підійшла тендітна світловолоса дівчина. Між ними одразу виникла симпатія. Влада товариська, добра, розумниця, після дев'яти класів, вступила до медичного коледжу, закінчила його з червоним дипломом і одразу склала іспити до університету. Тетяна Іванівна, її мама, виховувала їх із братом одна, тато помер, коли дівчинка пішла до першого класу. Тоді школярка й вирішила стати лікарем. Вона була впевнена, якби своєчасно звернулися до лікарні, батько був живим.
Їхню увагу привернув високий сором'язливий хлопець, що стояв осторонь. Руслан був наймолодшим членом групи. Йому виповнилося шістнадцять років, закінчив школу із золотою медаллю. Темне волосся акуратно підстрижене, карі очі, і великі руки, які він не знаючи куди подіти, ховав у кишенях.
До нього підійшов Іван, кучеряве волосся, коротко стрижене стирчало, видаючи, його неспокійний характер. Він також, як і Даміра вступав вдруге, але якщо вона поїхала додому, то хлопець вступав до двох університетів. Не набравши балів у медичний, пройшов на біологічний факультет у педагогічний. Провчившись рік, підготувався та успішно склав іспити до бажаного ВНЗ. Ось він, гордо поглядаючи навкруги, знайомився з одногрупниками.
Росла, синьоока Олена в модній спідниці, підійшла до дівчат і запитала:
– Що чекаємо?
– Розклад.
Вступити до університету на бюджет, для Оленки було дуже важливо. У її багатодітній сім'ї, де в шахті працював лише тато, не було жодного шансу вчитися платно. Дівчинка у школі вчилася старанно, ретельно готувалася до іспитів. І потішила всіх домашніх своїм зарахуванням до університету. Погляд її зупинився, розглядаючи симпатичного хлопця з пишною гривою. То був Карен.
Його зацікавила зграйка дівчат, які стоять осторонь. Студентові особливо сподобалася Влада, але він соромився підійти ближче. Те, що навчатиметься з красунею в одній групі, його втішило. Поруч стояв Костя, щільний, рудий хлопець із добрим обличчям. Юнак підходив від одного до іншого, намагався дізнатися ближче хлопців, з ким йому доведеться вчитися стільки років.
Його увагу привернула Поліна, дівчина, здавалась моделлю, із глянсового журналу.
– Як вона ходить, на таких підборах? – дивувався Костя. Дівчина наче прочитала його думки. Високо піднявши голову, дефілювала за два кроки від нього.
– О, дає, – захоплювався Паша, і ділився своїми враженнями підійшовши до Кості, – модель.
Незабаром перекличка закінчилася, всі розійшлися додому.