Екологiя

                                                                       Екологія
«Якщо ненависть руйнує людину зсередини, люди скорочують свої дні перебування на Землі. Вона єдина планета є домом для всього живого. – думала Влада, проходячи повз сміттєзвалища. – Але в кругообігу щоденних проблем ми про це забуваємо. Природа не справляється з відходами, що залишаємо після себе. – Раптом жінка відчула втому і огиду до пакетів зі сміттям, які пригнічували першу травичку, де-не-де визирали несміливі проліски, губили молоді чагарники. Так недоречні мішки зі сміттям, тут, де прокидалася природа від зимової сплячки. Кожна рослина хотіла віддати людині свою красу. – А ми не цінуємо!», – з гіркотою подумала Влада. Їй хотілося поділитися про це, і вона подзвонила Дамірі.
Подруга уважно вислухала її і відповіла:
– Владо, я з тобою згодна. Не цінуємо, засмічуємо землю. Я багато років цією стежкою на роботу поспішаю. То пляшки викинули, до контейнера ліньки донести, то ганчірки. Часто, у рукавичках, поки додому повертаюся, два пакети сміття зберу. Якось бачу, літній чоловік мішок витрушує, на мої зауваження нуль реакції. Земля захоче позбутися невдячних жителів, і хвороби, частина її задуму, щоб люди стали берегти свій єдиний будинок.
На роботі теж обговорювали проблему утилізації, але все зводилося до того, що ніхто не за що не відповідав. Дзвінки в адміністрацію не дали потрібних результатів, маски та спецодяг вивозилися із загальним сміттям. З такими невеселими думками прийшла до міра лікарка. Чекала його більше години у приймальні. У кабінеті зустрів щільний чоловік, дізнавшись про мету її візиту, знизав плечима:
– Це не до мене.
– Тільки ви можете на когось впливати в цьому місті. У мене немає ні впливу, ні влади, зупинити проблеми зі сміттям, що відбуваються в місті, допоможіть.
– Добре, зберу депутатів, подумаємо, що можна зробити.
– Аби не було пізно, чисту воду вже купуємо, щоб і повітря свіже теж не стало в дефіциті з таким ставленням до екології.
«Вона права», – подумав мір, а вголос сказав, – напишіть, свої конкретні пропозиції. Ми запросимо вас наприкінці тижня, тоді й разом вирішимо, що треба зробити.
З адміністрації Даміра вийшла з надією, що допоможуть вирішити проблему безпечної утилізації медичних відходів.
Увечері дзвонила Руслану, він ще в інституті цікавився та розробляв цю тему.
Той зрадів:
– Я думав, що нікому не знадобляться мої розробки. Звісно, вишлю там усі витрати, зведені до мінімуму. Землю ми збережемо. Ти молодець! Треба й мені сходити. Може і у нас моїм проектом зацікавляться.
   Він не відкладав у довгу шухляду, і незабаром синя папка, припадала пилом у столі міра, який і не заглянув у неї, думав: «І що людям не сидиться, самі не живуть, і іншим не дають. Екологія їх турбує. Все це коштує грошей, а міський бюджет не гумовий».
На небі його думки, здавалося, підслухали. Через тиждень уже не Руслан чекав на нього в приймальні, а він не хотів витрачати час, як йому здавалося на порожні проекти. Його відвезли до хірургії з нападом. Після операції лікар часто заходив у палату до нього.
– Вікторе Олексійовичу, як ви себе почуваєте?
– Живий, – ледь чутно відповів він.
– Операція пройшла успішно, завтра краще почуватиметеся, а зараз відпочивайте.
За два тижні, проведені в лікарні, Олексійович вивчив проект. здивувався малим витратам, науковому підходу до проблем відходів. Дав добро та виділив кошти на утилізацію сміття. До кінця року в місті працювало підприємство з переробки пластику та паперу.
Руслан радів перемозі і повідомив про неї Павлу.
– У нас теж із відходами біда, курортні місця, а проблеми ті ж самі. Людям сміття аби з дому прибрати, інше не цікавить. Я думаю, потрібний твій проект і нам. Поговорю з підприємцями, може, хтось із них зацікавиться, справа прибуткова.
Його пропозицію взяв до уваги, керівник харчової фабрики, і через деякий час вже працювали цехи з переробки скла та біомаси.
Зоряна одна з перших дізналася про зміни у сусідів. Їй дуже подобалися розробки Руслана, коли навчалася в університеті. Наразі, коли проект почав працювати, хотілося дізнатися про результати детальніше. Паша надсилав їй фотографії, готових виробів зі скла.
Карен не завжди розумів друга. Навіщо витрачати час на сміття, яке завжди було проблемою, але визнавав, що Руслан молодець, зумів звернути увагу на це питання. Раптом відчув, що і його дратує безгосподарність, що панує біля звалищ, що хаотично виникали навколо. На цей раз підтримав друга, і вони разом шукали в інтернеті дешеві варіанти утилізації, готуючи вже спільний проект.
Іван дізнався про те, що відбувається на Батьківщині від друзів.
– Приїдемо додому, а у вас кругом, чистота, порядок, – мріяв він.
– У нас війна, – зупинила його Олена. Ні до жиру, бути живим.
– Ми серйозно його починання в університеті не сприймали. Руслан завжди був на кілька кроків попереду, – продовжував Іван. - Тут би його розробки теж стали в нагоді. Про екологію, лише кажуть, нічого не роблять.
– Ми тільки з Костянтином та Сашком поговоримо між собою і все, живемо, як на острові. У Поліни напевно таких проблем немає, – вважала жінка.
   Поліну найменше цікавили питання екології. Вона звичайно за чистоту та порядок на Землі. Але вважала, що навряд чи щось від неї залежить. За успіх проекту Руслана була дуже рада, але не сурмила про це, як це робили інші.