Розділ 17. Практика

Повітря в залі стало настільки щільним від озону, що кожен вдих дряпав легені, наче дрібне скло. Джон стояв на своїй клітинці d1, і його серце калатало об ребра з такою силою, що здавалося, ніби воно хоче вистрибнути раніше, ніж підлога під ним перетвориться на сковорідку. Він дивився на №11. Вона стояла прямо біля нього, на f2. Її постать у накидці здавалася занадто маленькою для цього величезного залу.

-Хід перший! Пішак e2, на e4! - голос Жахмейстера розколов тишу, як постріл.

Хлопець, №22, що стояв прямо перед Джонатаном, зробив два кроки вперед. Плити під ногами клацнули - механізм зафіксував жертву. Чорні відповіли миттєво, висунувши свого пішака на e5. Джон бачив, як на тому боці тремтять руки у гравців. Вони ще не розуміли, що вони - лише пігмент на полотні чужого божевілля.

- А тепер - задоволення для гурманів! - Жахмейстер перехилився через скляний балкон, і його очі заблищали. - Жертвуємо слабких, щоб звільнити простір для сильних! Пішак f2 на f4!

№11 здригнулася, але не обернулася. Джон бачив лише її напружену спину. Він хотів крикнути їй: "Тікай!", але знав, що Марі, яка стояла в тіні точно не дасть їй піти. Гравчиня зробила ці два кроки. Вона стала на f4, і Джон побачив, як її пальці судомно стиснулися в кулаки.

Чорний пішак на e5 рушив навскоси. Це було схоже на страту в сповільненій зйомці. Коли гравець у чорному торкнувся плеча №11, Майданчик видав звук, схожий на розряд блискавки в закритому просторі.

Це не був просто удар струмом. Це був вибух енергії. №11 буквально підкинуло в повітря. Її тіло вигнулося дугою, очі закотилися, а з рота вирвався нелюдський, хрипкий зойк, який миттєво захлинувся. Вона відлетіла на кілька метрів, вдаряючись об металевий борт дошки з глухим звуком м'яса, що падає на бетон. Її накидка задимилася, а волосся стало дибки від статичної електрики.

Джон заціпенів. "Вона мертва? - пульсувало в голові. - Він щойно вбив її заради першого ходу?" Але Марі вже була поруч. Вона без жодних емоцій схопила занімілу дівчину за комір, як зламану ляльку, і потягла її по підлозі до іншої зони збоку - напевно, для "з'їдених". За №11 залишився вологий слід на полірованому мармурі.

- О-о-о, яка експресія! - Жахмейстер зааплодував. - Продовжуємо партію! Слон c1, на c4!

Білий Слон вибіг уперед. Чорні відповіли випадом Ферзя на h4, ставлячи шах Королю, №29. 

-ШАХ! - закричав Господар. - №29, воруши копита! Король e1, на f1!

Король перебіг на сусідню клітинку. Його страх був майже відчутним на смак - кислий, металевий сморід. Чорні, підкоряючись команді, висунули пішака на b5, атакуючи Білого Слона. 

- Слон бере b5! - гнав далі Жахмейстер. Чорні вивели Коня на f6.

- №41! Твій час! Кінь b1 на f3! - Фред буквально підскочив на f3, прямо перед мордою білого пішака, одного з прибічників №29. Брат виглядав так, ніби грав у відеогру, не розуміючи, що "game over" тут, означає удар шокером. - Джоне, я в грі! - вигукнув він. Джонатан лише стиснув зуби. "Ти не в грі, Фреде. Ти в черзі на забій", - подумав хлопець.

Чорний Ферзь відійшов на h6. Білий пішак став на d3. Чорний Кінь - на h5. 

-Кінь f3 на h4! - скомандував Жахмейстер. - Чорний Ферзь - на g5. - Кінь h4 на f5! - Фред знову перестрибнув, стаючи в саму гущу подій.

Джон дивився на все це, і його мозок, звиклий до аналізу, почав бачити в людях лише квіти. "Жовтець, - згадав він. - Ми всі зараз як той божевільний жовтець. Красиві, сонячні зовні, але всередині - отрута. І смерть". Він розумів, що Жахмейстер навмисно обрав цю партію. Вона була занадто ідеальною. Занадто.. жорстокою.

-Тура h1 на g1! - вигукнув Жахмейстер, вказуючи на №02. Вчитель хімії пройшов через поле з такою гідністю, ніби він був не на Майданчику, а в своїй лабораторії. Він став за спиною Фреда. Чорний пішак з'їв Слона на b5. Ще один розряд, ще одне тіло, що летить у темряву.

-Пішак h2 на h4! - далі гнав гру Жахмейстер. - Чорний Ферзь на g6! Пішак h4 на h5! Ферзь на g5!

І ось він. Момент, якого Джон боявся понад усе. Жахмейстер повільно, смакуючи кожну секунду, навів палець на нього. 

- №17. Ферзь. Гамлет.. Твій вихід. Ферзь d1 на f3!

Джон рушив. Кожен крок по металевих плитах віддавався в хребті. Він відчував, як підлога під ногами починає нагріватися - чи то від механізмів, чи то від його власної гарячки. "Я - Ферзь. Найсильніша фігура. Але в цій партії я - всього лише шматок м'яса, який має відволікти ворога", - думав юнак.

Чорний Кінь відійшов на g8. 

- Слон бере f4! - вигукнув Жахмейстер. - Чорний Ферзь на f6! Кінь c3! - командував він. 

- Чорний Слон з'їв пішака на c5. Кінь c3 на d5! - Білий Кінь рушив уперед. Чорний Ферзь з'їв пішака на b2.

Джон стояв на f3 і бачив, як до нього наближається фінал. 18-й хід. 

-Слон f4 на d6! - м'яко проказав Жахмейстер.

Чорний Ферзь з'їв першу Білу Туру на a1. Удар був такої сили, що гравець просто зник у спалаху блакитного світла, перш ніж упасти. 

-Пішак e4 на e5!! - вищав Жахмейстер від екстазу. Чорний Ферзь з'їв другу Туру на g1. №02 отримав свій удар. Джон бачив, як м'язи на обличчі чоловіка перекосилися, але він не видав ні звуку, коли Марі тягнула його геть.

- 20-й хід! Король f1 на e2! - №29 став поруч із Джоном. Чорний Кінь вибіг на a6.

Джон відчував, як Майданчик під ним починає гарчати. Він бачив Фреда, який щойно збив пішака на g7. 

-Кінь f5 бере g7, шах! - закричав Жахмейстер. Чорний Король втік на d8.

Все. Завіса. Джон бачив, як Жахмейстер бере в руки пульт, готуючись натиснути на кнопку. Але що вона робить було не дуже зрозуміло. 

- №17. Ти заважаєш фіналу. Твоя смерть - це ключ до перемоги. Ферзь f3 на f6, ШАХ!

Джон зробив ці три кроки. Він став на f6. Він дивився в очі Чорному Коневі. Це була мить абсолютного усвідомлення: "Я вмираю не за ідею. Я вмираю, тому що якийсь божевільний у 1851 році вирішив, що так буде красивіше".