Розділ 13. Божевільний жовтець

Двері кабінету зачинилися за спиною Джона з глухим, остаточним звуком. Важкий запах озону та дорогого тютюну миттєво змінився на кислий сморід поту та іржі. Джон ішов коридором, обережно несучи розгорнутого «Гамлета». Накидка з його порядковим номером, яку Жахмейстер так "лагідно" йому повернув, здавалася зараз гарячою, наче щойно з печі.

Хлопець подолав декілька метрів, і раптом завмер.

Біля одного з ігрових автоматів, що світився тьмяним синім світлом, зібралася цікава компанія, що повільно розходжувала по усій залі. №02 ходив, схрестивши руки на грудях, і скептично спостерігав за №41. Поруч була №11 - дівчина майже саркально розтирала долоню, яка була заплямована кров'ю.

А між ними, з розслаблено-самовпевненою посмішкою, стояв Фред. Він виглядав так, ніби проживає найкращу хвилину свого життя.

- ...і я ж їй кажу: "Слухай, якщо ми замовимо ще одну маргариту, ми точно запізнимося на останній потяг!", - Фред заразно розсміявся, ледь не зачепивши рукою №02. - А вона мені така: "Фредді, які потяги, ми ж у центрі!". Уявляєте?

№11 навіть не повернула голови. 

- Замовкни. Від твого базікання голова болить сильніше, ніж від джазу. - кинула вона сухо.

- Ой, та ладно тобі, красуне, - Фред грайливо підмигнув їй. - Чого така офіційна? Сорок перший... Мене Фред звати, до речі. А тебе? Тільки не кажи, що батьки назвали тебе Одинадцяткою. Це ж якось... в стилі секретних лабораторій Гокінза, чи що?

Джон підійшов ближче. Його нудило від легкості, що до кісток пронизувала брата. Невже він може бути.. Таким після того, як зрікся Джона!

- Фред... - прошепотів він, зупиняючись за крок від №41. Голос юнака був просочений такою жовчею,  що №02 міг би спокійно отруїти нею весь Майданчик.

Фред миттєво обернувся. Його очі сяяли абсолютно чистим, незамутненим божевіллям радості. 

- Джонні! Нарешті! Де ти лазив? - він по-брацьки обхопив Джона за шию, притягуючи до себе. - Ми тут якраз знайомимося. Глянь, які люди! Другий - справжній геній! Каже, що може створити вибухівку навіть з лайна. А одинадцята... Ну, ти сам бачиш. До речі, Джоне, де ти був? Ми саме шукали тебе.

- Я був у Нього, - коротко кинув Джон, відчуваючи, як важка рука Фреда тисне на його ключицю. Кожна секунда цих "брацьких" обіймів здавалася Джону тортурами. Він дивився на Фреда й бачив не рідну людину, а божевільного, що заплутався у своїх власних масках.

Фред на мить застиг. Його зіниці ледь помітно розширилися, а посмішка стала на міліметр вужчою, але він тут же знову "увімкнувся". 

- У Нього? А-а-а, ти про того типа в дорогому костюмі! Жахмейстер, чи якось так.. Ну і як він тобі? Слухай, Джонні, я сподіваюся, ти випросив у нього нормальну їжу? Бо від цих безкоштовних крекерів мене вже нудить!

№11 різко зупинилася і нарешті повернула голову. Її погляд, гострий, як скальпель, пройшовся по накидці Джона, по його блідому обличчю і затримався на розгорнутій книжці. 

- Він повернув тобі накидку - процідила вона, ігноруючи черговий жарт Фреда про закуски. - Чому? Ти що, став його новим домашнім улюбленцем, №17? Чи ти щойно продав нас усіх за право носити цю ганчірку на плечах?

№02 підійшов ближче, зупинившись за спиною Джона. Від нього пахло чимось гірким. 

- Кажи вже, - голос вчителя хімії був сухим і позбавленим емоцій. - Що відбулося за тими дверима? Бо твій брат... - він кивнув у бік Фреда, - вже впевнений, що ми на реаліті-шоу в прямому ефірі. І має за мету стати там головною зіркою.

Джон відчув, як всі ці троє людей - №41, №11 та №02, - замкнули навколо нього коло. Він подивився на "Гамлета". Сторінки ще були вологими, літери злегка розмитими, але вони були там. Справжні. 

Різко. Джон провалився у спогади. У той час, коли він активно вивчав ботаніку в університеті...

Жовтець. У багатьох культурах жовтець асоціюється з дитинством і простотою. Однак це підступна невинність. Жовтець виглядає милим і сонячним, але він отруйний. При контакті зі шкірою його сік може викликати опіки та пухирі.

Ірис. Півники. Фіолетові. У багатьох культурах вважається квіткою філософів. Три великі пелюстки ірису традиційно символізують мудрість, віру та доблесть. У Японії ірис - це "чоловіча" квітка. Через форму листя, що нагадує лезо катани, ірис символізує мужність, військову честь та стійкість. На свято Сьобу-но секку японці готували ванни з ірисами, щоб зміцнити дух майбутніх воїнів.

Чемерник. Він символізує здатність виживати в екстремальних, "холодних" умовах. У переносному сенсі це квітка людини, яка відмежувалася від світу і відчуває себе комфортно на самоті. Його краса не потребує тепла чи сонячного світла, що робить його символом самодостатньої відсторонено...

Хлопець різко підскочив на місці. Не можна впадати у роздуми у такий важливий момент.

- Він сказав... - Джон завагався, відчуваючи, як у роті пересихає. - Він сказав, що це експеримент. "Новий Початок". Що ми всі лежимо в капсулах під Мюнхеном, а все, що ми бачили - лише симуляція. Ті, хто помер... вони просто прокинулися.

Різко, Фред радісно підскочив, ляснувши Джона по спині так, що той ледь не впустив книгу. 

- Ха! Я ж казав! Я знав! Джонні, ти ж мій герой, іди сюди! Мюнхен! Ви чули? - він переможно подивився на №11. - Це просто наукові досліди, крихітко! А ти вже збиралася нас ховати.

Одинадцята зробила крок вперед. Вона не сміялася. Вона підійшла так близько до Джона, що він відчув ледь солодкуватий запах, який буквально виходив з її шкіри. 

- Капсули? - прошепотіла вона, і в її голосі забриніла така ненависть, що навіть Фред замовк. - Ти бачив кров, сімнадцятий. Ти бачив, як п'ятого рвало на шматки. Ніяка симуляція не дає такого запаху. Ти хочеш у це вірити, бо інакше тобі доведеться визнати, що твій брат - боягуз, а ти - нікчема.

Раптом, вона схопила Джона за край його накидки й різко смикнула на себе.

- Він дав тобі цю казку, щоб ти не заважав йому грати далі. Ти став його очима, №17! Його маленьким інформатором, який вірить у "щасливий кінець" під Мюнхеном. Як нам тепер можна тобі вірити?!