Розділ 10. Танець смерті

Саксофон не заграв - він заверещав, наче йому перерізали горло зазубреним лезом прямо в мікрофон. Це був дикий, рваний джаз, від якого свідомість починала плавитися, перетворюючись на гарячий віск, що заливає вуха. У ту ж секунду ліс маятників зірвався з місця. Сталь розрізала повітря з сухим, хижим свистом, що нагадував удар батога по живій плоті.

- Танцюйте, мої маленькі грішники! Танцюйте, поки ваші кістки не стануть порохом, а душі - музикою! - голос Жахмейстера вибухнув із динаміків, вібруючи в самих стінах Майданчика.

Він не просто сидів на своїй платформі - він балансував на її самому краї на одній нозі, розставивши руки, наче збирався злетіти в це криваве небо. Його очі горіли тим самим диким, електричним вогнем, що й на бенкеті, а шкіра, здавалося, ледь помітно фосфоресціювала.

Перше лезо пронеслося повз обличчя Джона так близько, що він відчув холод сталі своїми віями. Потік повітря був настільки потужним, що на мить перехопило дихання, а серце пропустило удар. Під ногами, за три метри внизу, загарчали шредери. Їхній низький гул був схожий на гарчання тисячі голодних псів, що рвуть залізні ланцюги. Джон мимохіть глянув униз: вали шредерів були забиті якимись старими ганчірками, волоссям та бурим слизом - залишками тих, хто був тут до них, хто не встиг вчасно пригнутися.

- Раз-два! Гнучкість - це чеснота, а смерть - це просто погана хореографія! - Жахмейстер зробив витончений пірует, і Джон помітив, як з рукава його піджака, коли той дико розмахував руками, випала маленька срібляста деталь - важка шестерня з гострими, як бритва, зубцями. Вона з металевим дзвоном впала на балку Джона і застрягла в щілині кріплення рухомого маятника, який щойно пролетів повз. Джон зафіксував це поглядом: маленька залізяка, що заклинила механізм прямо під його пальцями.

Музика стала агресивною, ламаною. Маятники літали непередбачувано. Один цілив у коліна, змушуючи гравців підстрибувати на вузькому металі, інший - прямо в перенісся, змушуючи розпластуватися на сталі. Джон бачив, як №11 праворуч від нього перетворилася на живу тінь. Вона не просто вхилялася - вона вписувалася в проміжки між смертю з хірургічною точністю, її тіло рухалося в ідеальному протифазі до лез.

Зліва почувся відчайдушний, захлинаючийся зойк. №05 ледь не проґавив маятник, і сталь з тріском вирвала шматок м'яса з його плеча разом із накидкою. Вчитель захитався, його очі закотилися, оголюючи білки, а з кутика рота потекла густа слина, змішана з кров'ю. - ДИВІТЬСЯ НА МЕНЕ! - прокричав Джон, хапаючи №05 за комір і з силою вдавлюючи його в металеву стійку. - Не смійте падати, чуєте?!

- О-о-о, яка зворушлива драма! Гамлет рятує непотріб! - Жахмейстер раптом опинився прямо над ними, його платформа опустилася настільки низько, що він міг би плюнути Джону в обличчя. В руках він тримав розбиту скрипку і з кожним ударом ритму відламував від неї тріски, кидаючи їх вниз, у пащі шредерів. Від нього пахло озоном, грозою та нудотно-солодким паленим цукром. - Джонні, ти витрачаєш свій талант на цей хлам! А хлам має йти в переробку!

Ритм прискорився до справжнього божевілля. З динаміків вирвався звук, схожий на тисячу розбитого скла. І тут пролунав перший акорд справжньої смерті.

Хлопець під номером 34 на мить завагався, його загіпнотизував рух валів під ногами. Важке лезо влучило йому прямо в грудну клітку. Звук був таким, наче вдарили сокирою по мокрому дереву. Його тіло склалося навпіл, хребет хруснув, і хлопець зник у чорній прірві. Звук машин на мить змінився на вологий, хрусткий чмокаючий шум. Вгору, прямо в обличчя гравцям, що стояли поруч, злетіла хмара дрібних багряних бризок.

- БРАВІСІМО! - Жахмейстер застрибав на платформі, його лаковані туфлі вибивали чечітку. - ПЕРША ЖЕРТВА МИСТЕЦТВУ! ХТО НАСТУПНИЙ? НЕ СОРОМТЕСЯ, ГЛЯДАЧІ ЧЕКАЮТЬ!

Ритм прискорився до справжнього божевілля. З динаміків вирвався звук, схожий на тисячу розбитих дзеркал, що падають на бетон. Жахмейстер почав відраховувати такти, і з кожним його «ТРИ!» або «ЧОТИРИ!» Майданчик здригався від нового вбивства.

- Два! - Дівчина під номером 19. Вона занадто високо підстрибнула, і маятник, що йшов на рівні голови, просто зніс її з балки. Її крик обірвався вологим хрускотом у глибині валів. - Три! Чотири! - Два гравці на дальній лінії зіштовхнулися плечима, намагаючись ухилитися від одного й того ж леза. Обоє втратили рівновагу. Один впав одразу, інший - вчепився за край балки, але наступний маятник відтяв йому пальці. Він падав мовчки, лише його очі світилися диким жахом у темряві.

Майданчик перетворився на конвеєр. Кров почала бризкати на розпечені лампи прожекторів, і залом розлився солодкуватий, нудотний запах смаженої плоті.

- П'ять! Шість! Сім! - верещав Жахмейстер, кружляючи на платформі. - Яка експресія! Яка самовіддача! Марі, ти бачиш? Вони нарешті почали відчувати джаз!

На восьмому рахунку літня жінка під номером 22 просто здалася. Вона закрила очі і зробила крок у прірву, не чекаючи удару сталі. Шредер прийняв її з металевим скреготом, забиваючись її важким вовняним одягом.

- Дев'ять! Десять! Одинадцять! - Жахмейстер робив випади тростиною, наче фехтувальник. Гравці гинули один за одним: когось розсікло навпіл, когось скинуло ударом плашмя, хтось просто знепритомнів від гіпервентиляції і зісковзнув униз.

Залишилося останнє, дванадцяте вбивство. І саме тут Жахмейстер зупинив свій божевільний танок.

Для Джона світ раптом уповільнився. Маятник, що мав розсікти його навпіл, зупинився прямо перед його носом, ледь коливаючись. Поки навколо вмивалися кров'ю одинадцять тіл, навколо сімнадцятого панував штиль.

- ТИХО! ВСІ ТИХО! - закричав Жахмейстер у мікрофон. - Дивіться на №17! Він - моя фінальна нота! Сімнадцятий, ти звучиш так чисто, що я просто не можу тебе зачепити!

Джон відчув на собі погляди тих тридцяти п'яти, що вижили. Це були очі звірів. №29, чиє обличчя було заляпане дрібною червоною росою, дивився на нього з такою ненавистю, що вона здавалася відчутною фізично.