Розділ 5. Рух - запорука життя

- Я... я більше... не кр-року... - №48 сплюнув густу слину під ноги, і звалився усім тілом на підлогу. - Чуєш?! Ти, виродок-Жахмейстер! Викуси!

Власник Майданчику не забарився - він майже одразу вискочив з-за якогось атракціону. Спочатку, виглядав веселим, і був у явно вираженому гарному настрої, але...

-  О, твої крики, №48, для мене солодші за будь-я...

Коли Жахмейстер перевів погляд на розтрощені декорації свого Майданчика, сильно спохмурнів.

- ...кий мед. - закінчив. Він випростався, і надав собі звичної подоби шоумена, яка була до смерті притворною та фальшивою.

- Тож, мої любі, я, значить, вийшов на декілька годин за невідкладними справами, а ви тут... Ах, як маленькі діти, їй Богу! Не можна вас навіть на хвилину залишити, як ви розтрощите всі декорації - додав Жахмейстер і, підстрибуючи, легко підійшов ближче до №48, і нахилив корпус. - Бачу, тебе дуже виснажили мої атракціони? Чи не сподобалося оформлення? - майже знущально запитав власник Майданчику.

- Та йди до біса! - прошипів чоловік, і перекинувся в інший бік. Пауза, що тривала для Джона майже вічність.

- Знаєш, №48...Мій Майданчик дуже не любить, коли на ньому лежать без діла. Або коли язик у моїх "друзів" надто довгий, - власник Майданчику взяв дуже незвичний для нього тон - низький, повільний, оксамитовий та по-справжньому небезпечний голос пронизав Ігровий Майданчик. Жахмейстер різко клацнув пальцями.З темряви під стелею, розрізаючи джазову музику металевим скреготом, почав спускатися товстий сталевий тросс. На його кінці погойдувався масивний зазубрений гак. Він рухався плавно, майже гіпнотично, шукаючи свою ціль.

- Ну ось, так набагато краще, - промуркотів Жахмейстер, замилувано схиливши голову набік і спостерігаючи за гаком. Вся та оксамитова глибина розбилася на друзки, поступившись звичному, майже садистському артистизму.

Сталевий вигин плавно, майже ніжно, зайшов під потилицю №48. Почувся сухий, короткий звук - як гілка ламається в тиші лісу. Ланцюг напружився, і чоловік почав повільно підійматися, витягуючись у повний зріст. Його шкарпетки ще на мить торкнулися підлоги, ніби він намагався виконати останнє па балету, а потім просто поплив угору.

№48 висів ідеально рівно. Справжній вертикальний штрих у композиції Ігрового Майданчику.

Джон відчув, як до горла підступає нудота. Він старався не дивитися на №48, тому відвернувся і почав роздивлятися різнокольорову стіну, що перламутрово переливалась на світлі.. Юнак хотів відволіктися від тіла на гаку, хотів забути, але це було майже неможливо.

Люди навколо замерли у німому шоці. Навіть його ексцентричний Фред в іншій кінці зали, побілів із іграшковим блакитним світловим мечем в руках. Виглядало це комічно, якщо забути про контекст. Різко, невідомий для Джона чоловік вилетів з натовпу, і став прямо перед Жахмейстером. Виглядав той як розлючена фурія, що спустилася з небес, аби буквально спопелити власника Майданчику. Хлопець навіть не встиг роздивитися його номеру, а просто побачив рух - різкий, агресивний, який порушив тишу після страти.

- Ти... Хто ти, чорт візьми, такий?! Ким ти себе називаєш? Жахмейстер?! Серйозно? Звучить так, наче ти - 12 річний гравець у ігри, а не вбивця! Що відбувається?! Чому ти нас замкнув тут, чого ти хочеш?! У мене вдома дві доньки, що чекають на мене, а ти тут просто розважаєшся?! 

Жахмейстер, схоже, взагалі не слухав монологу чоловіка, бо спокійно поправляв свій розкішний фрак від пилу, якого насправді не було. Джон придивився уважніше. Він, нарешті, зміг розгледіти номер того чоловіка - №05. Різко, Жахмейстер галантно відсунув чоловіка вбік, наче той був кришталевою вазою, що так заважала шоумену, проговорюючи радше собі, аніж комусь іншому - О, дванадцятирічний? Як компліментарно! В такому віці ми всі ще віримо в казки, чи не так? - і коли №05 був успішно відсунений вбік, Жахмейстер буквально ловив увагу від гравців. Він моментально випростався із виглядом задоволеного хижака.

- Сентиментально! Але... нудно. - виголосив Жахмейстер, підморгуючи гравцям - Знаєте, хто сьогодні був справді не нудним? Номер 29! Підійди-но сюди, любий! Поки цей пан згадував сімейний альбом, ти створював пречудову історію Майданчика! - №29 різко підвівся і майже побіг до Жаха. А той, коли чоловік підійшов поближче, по-дружньому (чи не дуже), поклав обидві руки на плече двадцять дев'ятого. Жахмейстер виглядав дуже-дуже задоволеним. Настільки, що його оскал був майже повністю притягнутий від вуха до вуха.

- Гей, ти! - викрикнув №05, і коли спробував накинутися на Жахмейстера, той лише на крок відступив від "улюбленця" №29.

- Бач, п'ятий... Дорослі люди мають важливіші справи, за обговорення сімейних драм - хіхікнув Жахмейстер, кивнувши у бік двадцять дев'ятого - Тож, будь ласкавий, посиди десь у куточку і подумай над своєю поганою поведінкою. А якщо ж ні... - Жахмейстер підвів палець до підвішеного №48 знову нагадуючи - він набагато вище за ієрархією, ніж гравці. 

Чоловік якийсь час постояв в непевності - залишитися чи відступати - але, все-таки покірно відійшов у тінь. Жахмейстер лише фальшиво усміхнувся в той бік, де тільки що був п'ятий, і розвернувся до "улюбленця".

- То-о-ож... - майже проспівав Жахмейстер, насолоджуючись увагою разом з №29 - На чому ми закінчили?

- Ви казали якусь дур.. Пардон, геніальніальну річ, про те, що я створив історію Майда... - почав чоловік, але власник Майданчику його перебив. Джон зловив себе на думці, що Жахмейстер дуже не хоче, аби №29 "вкрав" його глядачів. 

- О, так-так, звісно що геніальну річ! Наче по-іншому може бути - він весело постукав рукою по плечу чоловіка. Від цієї фальшивої усмішки на лиці Жахмейстера, Джону стало не по собі. Цей власник не такий простий, як йому здавалося спочатку. Напевно, він не такий дурний, як хоче ним здаватися. Невже...Це просто ще одна роль у його театрі з одним актором?

- Я... я хотів би підкурити, пане Жахмейстер. Пачку цигарок я вже маю, а от... чи буде у вас щось, чим їх можна запалити? - тремтячим, очевидно від азарту голосом сказав №29, трошки відходячи убік, аби Жахмейстер не торкався його плеча.