Розділ 1. Знайомства

Джон ледве-ледве відкрив важкі повіки. Шум. Навколо юрмилися люди, які зайнято премовлялися одне з одним, не подумавши про те, що хтось, може, ще бачить перший сон. На диво, відкривши очі повністю, Джон побачив не свою стару стелю, яка вже обсипалася через вік, а нову, лаковану, ідеально-білого кольору стелю, без жовтих плям чи розводів. Він аж мимоволі здригнувся - настільки вона була неприродньо чистою.

Джон потягнувся та сів на своє ліжко. Раптом він зрозумів, що це не його дім. Це точно інше місце. Місце, в якому він ніколи не був. І не хотів би побувати.

Він сидів майже з самого верху. Ліжка мали по п'ять ярусів, він був на четвертому з лівого боку, другий від дверей. Все було повністю білого кольору - подушки, покривала.... Але вони здавалися застарілими. Наче їх хтось використовував десь за місяць до них. А ще.... Дивний запах бензину не на жарт здивував Джона. Не може в звичайній кімнаті пахнути бензином без причини. Чи може?

Джон роззирнувся. На ліжках сиділи люди. Багато людей, навіть забагато для такої невеликої кімнатки. Вони були різні. Мулати, азіати, європейці і ще багато кого. Майже всі говорили англійською, крім декількох людей. Один з Італії, інший - з якоїсь схожої країни. А ще, була одна дівчина з порушенням слуху. Тому коли хтось хотів заговорити з нею, вона відповідала на мові жестів, але ніхто її не розумів. Крім Джона. У нього в дитинстві був друг, теж з порушенням слуху. Вони довго дружили, аж до випуску зі школи. Тож, юнак добре розумів дівчину. Хоча, у нього навіть думки не було про те, щоб підійти до неї щоб заговорити. Він потрусив головою від цих думок і почав далі все роздивлятися.

Всі щось робили. Хтось голосно розповідав свої історії з життя, щоб заспокоїти інших. Хтось бігав по кімнаті, бо напевно, нікуди діти свою енергію. Хтось тихенько сидів на ліжку і спостерігав за всім цим дійством. Але всіх людей пов'язувало повне нерозуміння того, де вони, і що взагалі сталося. А найдивніше те, що в усіх людей були повністю однакові костюми. Біла сорочка на ліву сторону, чорна накидка, чорні штани, різних розмірів чорні туфлі лаковані до блиску, чорна краватка у жінок, у чоловіків - чорний метелик, на чорній накидці великими літерами написано різні цифри білого кольору - 37, 09, 41, 27, 31, 14, 02..... У кожного була своя унікальна цифра. Трошки порахувавши, він зрозумів, що гравців рівно п'ятдесят. Джону стало дуже цікаво - а яка в нього цифра? Тож він зняв з себе накидку і повернув її задньою стороною до себе. Маленькими білими літерами над самим числом було написано: "Гравець номер:" А під цими словами величезна цифра 17. То, виходить, він гравець номер 17, чи не так? Можливо, тут є якась ієрархія. Чим вище число тим вище статус...Або навпаки.

Джон ще хвилин 20 точно роздумував на цю тему, але потім вирішив, що треба діяти, і знайти собі хоча б одного союзника для альянсу. Джон вистрибнув зі свого ліжка на невеликі сходи біля свого ряду. Після того, як він опинився на підлозі, мимоволі зрозумів, що цей ламінат з малюнком деревини дуже схожий на справжнє дерево. Це було надто неприродно, занадто... Реально? Він почав відчувати, як провалюється його свідомість, як він перестає відчувати ноги. Відчуття, наче все настільки штучне, при цьому, надто реалістичне, що у юнака почала боліти голова. Перед ним пролітали картинки з подіями... Ще б трохи, і через це він би втратив свідомість. Але з цього стану його витягнув голос якогось чоловіка....

- Гей! Ге-ей? Ти чуєш мене? Пацан, схоже, нездоровиться тобі....

Джон різко відкриває очі. Він наче вийшов зі сну. Перед ним стоїть чоловік років п'ятдесяти, і тримає його за плечі. У нього на білій сорочці чорними цифрами написано: "02". Навколо все залишилося таким самим. Схоже, це все був не сон.

- Га? - наче прокинувшись, трохи сонно відповів гравець 17

- Я кажу, по тобі видно, що не здоровиться....Зараз все нормально?

Серйозний голос чоловіка насторожив Джона, бо хоч той і не виглядав дружелюбно, але реальної загрози не становив. Хіба що, через запах перегару можна зрозуміти, що то п'яниця, а от чи становить загрозу п'яна людина - нікому не відомо.

- А.... Так, все вже нормально.

Гравець 02 схвально кивнув і обернувся, збираючись піти.

- Ем... А... Не хотіли б ви приєднатися до моєї команди? - рішуче спитав Джон

Чоловік вибухнув сміхом:

-Команду? А хіба вона є в тебе? Чи тобі охоронець треба? Бо якщо так, то я в таких іграх пас...

Гравцю 17 то не до жартів. Він навіть не знає де він, тож, альянс в його випадку, життєво необхідний, для його ж безпеки.

- Зараз не до жартів. Ніхто з нас не знає, що відбувається, і чого очікувати. Сам подумай. Може ми потрапили в пастку, з якої ніколи не виберемося. Так, хоча б, буде більше шансів. Але я сам не знаю що сталося. Люди мають триматися гуртом.

Другий слухав його, наче оцінюючи, чи вартий сімнадцятий такого, як він? Джон це прекрасно розумів, тому додав:

- Те, що ти п'яниця, не означає, що ти погана людина. У цій ситуації згодиться будь-хто.

Гравець 02 остаточно прийняв рішення:

- А ти розумніший, ніж я думав. А знаєш що? Я згоден. Я згоден бути с тобою заодно, але лише з однією умовою. Ніхто не буде головним чи керуючим. Не маю бажання прислужувати комусь. А так, роби що хочеш.

Джон кивнув.

- Зрозумів. Але... Варто, напевно, ще когось запросити. Я думаю, якщо зберемо чотирьох, буде ідеально.

- Роби як хочеш.

Гравець 17 почав оглядати кімнату в пошуку потенційного нового учасника. Раптом йому в око впав якийсь юнак, років шістнадцяти, що гаряче перемовлявся з кимось. Здавалося, що йому це навіть подобалося, судячи з його задоволеного обличчя.... На куртці в нього великими цифрами було написано: "41".

- Що, тобі приглянувся той пацик? Таак, виглядає він справді доволі ексцентрично. Але, о Боже, він такий гучний! Всю голову тобі наб'є тими криками.... Може він і здається цікавим, але я б не брав його. Хоча, роби що хочеш, не мені тебе судити - пробурмотів гравець 02 - Але ти не забувай, я б краще не робив цього.