Глава третя : Типова справа

 Вийшовши з кабінету начальника, направився до свого. Дим вiд сигарет начальника роздражнив його, але курити при начальнику, особливо коли в нього поганий настрій, не варто було. На ходу запалюючи цигарку, вiн зробив довгождану затяжку. 
 Підійшовши до свого кабінету, з написом "Детектив первого класу Ден Корнер", побачив сидiвшу жінку. Недбало кинувши недопалок в попільничку, вiн підійшов до відвідувачки.Відчинивши кабінет, чоловік сухо мотнув головою, запрошуючи зайти. 

- Присядьте - сказав чоловік, киваючи на стілець. Сівши сам сказав - Я вас слухаю. 
- Е ... ну розмiєте... черговий сказав мені, щоб я спочатку уточнила що по платній справі. 
 Чоловік розплився в посмішці, і потерши руки сказав : 
- Я сама увага. 
- Я б хотіла уточнити як це "платна справа". Просто в реальному світі поліція таким не займається. Як це взагалі працює? 
- Та дуже просто . Патрулювання нашого сектору, розслідування i запобігання злочинам - це наша робота. Але, якщо вам потрібна допомога приватного характеру - пошукати якусь людину, простежити за кимось - то за це вже платити треба.  Так що там у вас за справа. 
- Розумієте - комкаючи хустину почала відвідувачка - Мiй чоловік Олексій ... е... тут вiн взяв собі ім'я Арес, три роки тому розбився на авто. Перелом хребта, важка травма черепа. Шансів на те що він видужає не було.  I тоді ми звернулися в компанію "Друге життя". 
 Ми з ним гарно жили. У нас син - студент.  От тільки ганяти вiн любив. От i доганявся. Я чула про цю організацію, але в віртуал ніколи не завантажувалася. Побоювалася. А от син цілими днями звідти не вилазить.  Вiн i запропонував звернутися до "Другого життя". 

 I знаєте - все вийшло. Його мозок під'єднали до мережі. Ми стали зустрічатися в віртуалі, списуватися по пошті. Вiн нас на постійно до себе кликав, i тут почалися проблеми. 
 В мене батьки старі, робота улюблена, та в рештi решт в мене кицька в дома. Я не можу все покинути, i переселитися фактично в нікуди. Ми почали списуватися рiже, ну а зустрічі звелися до спільного проведення часу в пам'ятні для нас дні. Словом ми вiддалилися один вiд одного. 
 I тут, я стала помічати що вiн змінився. Привів в порядок електронне тіло, гардероб обновив, машину нову купив. Може я себе накручую, але схоже на те що в нього iнша. 
 Повисла пауза. Жінка вже давно повісила голову, i весь цей час говорила в підлогу. 
- Ви хочете, щоб я дізнався є в нього хтось, чи нi? - запитав детектив.  
- Так - було дано коротку відповідь.  
- Тоді підпишіть тут, вказавши своє ім'я або нiк. Також мені знадобляться його контакти.

  Детектив сидів в машині.  Не, моргаючи фіксуючи на очі в режимi запису,  як чоловік клієнтки  заходив в один з готелів, з погодинною оплатою. Чоловік радий, що адміни не заморочилися тут з історичною достовірнiстю. 

 Він загадав як в реалi, клацав батьковим фотиком часів перебудови. Настільки фото були вдалими, сказати  не можливо , бо проявку плівки напроч запоров. А якби він вибрав "Вікторіанську карту"? Чи взагалі якусь середньовічну епоху? 

 Зате тут, провернув годинник, i твої очі фіксують все навколо як відеокамера. Не кожному така функція доступна, бо не кожному потрібна. I сьогодні, як в законні сім з десяти випадків, його очі зафільмували "електронну зраду". 

 Наручний годинник тiкав,  відраховуючи хвилини. Чоловік закрив очі, відкинувши голову на зад. 
"Зараз - думалося детективу - зайду. Жетон в лице адміністрації.  Де такий то. В таких місцях поліції не суперечать, тож дадуть номер кімнати.  Підіймуся. Під затертим приводом "перевірка документів" "розшукується по орієнтуванню такий то" зніму на очі як сусідка, секретарка, чи просто якась дівиця легкої поведінки, прикриває своє оголене тіло простинею."

 Детектив солодко позіхнув, вiд передчуття настільки типової справи. Але постріли з будинку привели його до тями  Вискочивши з авто, чоловік на ходу дістав пістолет. 
 Залетів у фоє закладу. Адміністратор - дешева, пласка аватарка - скляним поглядом проводжала вбіглого на сходи чоловіка. Це був, максимум на що були здатні такi моделі, не маючи інструкцій на подібні випадки. 
- Отримуй хвойдо !!! - лунав чийсь голос, в перемішку з пострілами. 

 Вбігши на третій поверх, він побачив вибитi двері кімнати прямо на проти сходів. Переступив останню сходинку, витягнувши в перед руку з пістолетом, побачив чоловіка з револьвером:
 - А я ж тебе справді кохав.- сказав чоловік, приставляючи револьвер до лоба лежачої на ліжку дівчини. 
- Стояти !Поліція! - прокричав детектив. 
 Чоловік в костюмі розвернувся. Піднявши руку вiн вистрілив. Ехом пострiлу завібрували стіни, шматок якої, відскакуючи від кулі, уламками посипався на детектива. Вiн пригнувся. 

 Постріл у відповідь був значно тише. I набагато влучніше. Аби відімкнути людину вiд вiртуалу, треба пробити голову, в ідеалі око. Але і влучання в скроню вистачає, щоб було порушене з'єднання з мережею. На аватарці це проявляється порушенням координації, або ж, якщо пощастить , то i падінням. 

 Детективу не настільки сильно пощастило. Чоловіка в костюмi повело, вiн випустив револьвер, i підійшовши до вікна буквально випав з нього. Поліцейский підбіг до вікна. Побачивши, що молода білявка б'ється в судомах на ліжку, натиснув двійку на годиннику. 

 Цим вiн активував "екстрений код". Всі поліцейскі отримавши цю "чорну мiтку" , код який боялися не на багато менше від'єднання, мчались на місце по отриманих координатах. I цей же код йшов адмінам, аби бути оперативно розісланий по клініках де тримають "постійних". Глибока ніч, людський фактор не можна скидувати.
 Вилізши в вікно, чоловік стрибнув в провулок. I тут же почув шум авто. Очі засліпили фари.