Глава друга: Килим у шефа

 Керівник поліції  Старого кварталу "Нуар" карти,  вибравший собі при завантаженні в віртуал ім'я Мартін Бішоп, курив вже десяту сигарету. Це був високий, повний чоловік на вигляд років сорока.  Свердлячи очима свого підлеглого, він запитав: 
- Ти взагалі у своєму розумі? А якби в нього серце встало  
- Мартін...
- Шеф!!!- прошипів чоловік, давлячи вже обпалений фільтр і машинально запалюючи нову. 

 Підлеглий вже звик до  незвичної манери куріння свого керівника. Беручи цигарку, вiн не клав її відразу до рота, а зпалював i вже запалену затискав в зубах. 
- Ну чого мовчиш? 
- А що тут скажеш? 
- Слухай Ден, ну тримай якось себе в руках то. Так, таких от "стрiлкiв" , яким охота "наче в реалi" постріляти по людях ніхто не любе. Але ти знаєш закони. Убивство це відключення. Якщо з "гостями" далi полiцiя, суд  в реалi розбирається, то для нас "постійних" чий мозок на пряму до мережі під'єднаний, це край... 

- Слухай, я це i так прекрасно знаю. 
- Чогось не видно. Все на ті ж самі граблі наступаєш. - шеф поліції махнув рукою - Ти мені краще поясни, як на цих покидьків вийшов? 
- Та ніяк
- Слухай, я не в настрої для оцих твоїх штучок. 
- Та серйозно, я ніяк на них не виходив. Ти ж знаєш що "гості" при завантаженні в аватарку нічого окрім одягу, i переведених грошей з собою  не мають. Нi транспорту, нi зброї...
- Знайшов кому лекції читати. Ти давай по суті. 

- Та куди ще по суті. Мет, який їм стволи продавав ...
-  Який Мет ? 
- Ну ти його знаєш. Вiн з "гостей".  Ну в нього ще в реалi ліву руку вiдiрвало, до своєї у  аватарцi ще не звик.  
- А, ну знаю. Далi. 
 - Вiн їм підігнав на замовлення Томсони. Запитує про транспорт. Броньований, для розбірок, чи швидкий для пограбувань. Вони йому - нам не треба. Ну цей Мет швидко смикнув , що без транспорту можна лише постріляти, а потім по швидкому з мережі змотати. Тому прибіг до мене. 
- I цього Мета найближчий тиждень ми не знайдемо. 
- Шеф. 

- Навiть якби шукали. Бо в мережу, у всілякому випадку у свій аватар, він не зайде. Чого так вирячився? - буквально виплюнув в лице підлеглому начальник поліції - Мій зад не дарма в крiслi начальника. I про твої справи з Лукасом я прекрасно знаю. 
 Те що вiн знайшов стрілочника, якого запросто можна випхнути в реал менi ясно. Навiть якщо ми подамо на нього орієнтування в реал, як на торгівця зброєю, навiть якщо станеться чудо з чудес - адміни дадуть його айпi адресу i геолокацію ..
 Смiшок вирвався з вуст підлеглого. 

- Самому смішно. Але, поговорюють "чудеса трапляються". Але ж поліції в реалі на це все одно. Для них це просто відеогра, i що б тут не робилося лишається в відеогрі. Це для нас життя. Для тих хто в комі. Тим, хто в реалі , вiд лікарняного лiшка своє тіло навряд підніме. Тих ,  з мозку якого стирчать дроти під'єднання до мережі.  Для тих , кому це можливість хоча б в електронному світі нормально жити...
 Бачачи що начальника, що називається "понесло" , підлеглий кашлянув в кулак сказав : 
- Ви щось запитати хотіли. 
- Ах так. - повернувся шеф до реальності  - Чисто з цікавостi - чого Лукас взагалі їх здав? 

- Як ти сам сказав - "Стрілків" ніхто не любе.  Лукас, не перший день в справі.  В нього око на клієнтів в лівих аватарках наметане. До того ж такі розстріляють кафе чи танц площадку, а потім відімкнуться i з кінцями. А суспільство вимагає результату, чи хоча б дій. От i відриваємося арештами таких як Маркус. 
- Яких відразу випускаємо "за відсутністю доказів", як тільки шум уляжеться.
- Але в бізнесі простій. Та i конкуренти не дрімають. 
- А ти як в нього - на зарплатi, чи в тебе доля. 
- Шеф...
- Розслабся - начальник поліції  затягнувся сигаретою  - Ти даєш результат, тож твій гаманець мене не стосується. До того ж халтурити нам прямим текстом дозволили. Та i твій Маркус, до поки тримається в певних межах, мене не цікавить. Йди до себе, але вчись якось себе контролювати.