Глава перша: Засідка

 Чоловік дивився в зарешечене вікно, в скло якого били каплі дощу. Провiвши рукою по зарослому, давно не бритому обличчі, в котре собі пообіцяв що побриється. Мабуть. Колись. Можливо. 

- Ваша черга - прокричали за спиною. 
 Чоловік розвернувся. Перед його очима постало банківське відділення нуаровських часів. Секретарки - операторки за письмовими столами, удавали що набирають текст на друкарських машинках, хоча насправді просто били пальцями по клавішах, i відсували сторінку до поки друкуються необхідний документ. Клерки бігали до стилажiв з табличками, удаючи що шукають необхідну теку, хоча пошукова програма відразу її видає. 

  Присутні тут люди, одягнутi по модi тридцятих років двадцятого століття, прекрасно знали що вся ця метушня просто показушна. Але більшість з них, застряли тут на довго. У всілякому випадку про повернення в реал поки не йшлося, а щось наближене до реальності побачити було приємно. 
 Чоловік сів за стіл. Напроти нього сиділа молода жінка з білявим, хвилястим волостям. Поправивши  на маленькому носику окуляри, вона відкрила теку. Погляд чоловіка опустився на груди жінки, що випирали з оптягуючої блузки. 

 "Другий чи третій розмір?" - на мить професійне відійшло в бік, поступаючись суто чоловічій цікавості.  Але побачена на бейджику літера"П"  біля iменi повернули його думки в професійне русло. 
- Ви програма? 
- Так пане. Я електронна програма "Менеджер ", сьомого покоління. - тонким голоском відповіла жінка - Мої фізичні параметри, максимально наближені до людських...
- Мені на це начхати - доволі грубо сказав чоловік - Я тут "постійний"! Я людина ! I хочу, щоб мене обслуговувала людина. 

 Скандаліст нахабно брехав. Йому вже давно було по боку сидить перед ним реальна людина, точніше її аватарка в вiртуалi, чи "програмне зображення наближене до людського вигляду", а в просто народі "програма". Особливо, якщо вона настільки достовірно прописана. 
- Пане, треба було завчасно попередити. Зараз же кінець місяця. "Постійні" свої оболонки в реалi оп...
- ТІЛА!!! - вдаривши кулаком об стіл прокричав чоловік. 

 Жінка по інший бік столу підскочила. Окуляри злетіли на бiк, груди важко i часто піднімалися, імітуючи дихання людини. Поправивши окуляри, жінка сказала: 
- Прошу пробачення пане. Мої мовнi функції ще не достатню відрегулювали. Вам доведеться зачекати в тій черзі. - вона показала рукою на натовп переполошених криком  людей.
- Добре - крізь зуби процідив клієнт. 

 "Скандаліст", якого не влаштовувало що його обслуговує програма, а не людина, був невід'ємною частиною фінансових закладів. Як і ввічлива i доброзичлива програма, яка ляпне щось подібне. Але йому все більше подобалося це "сьоме покоління". Сидівші поруч з жінкою програми, хоча i були надзвичайно схожі на людей, яких переполошив цей крик, але нічого подібного не видавали. 

 Цей скандал був потрібен, аби затягнути час i виправдати своє перебування в установі. Кінець місяця, йшла оплата рахунків. В банках скоплювалося багато електронних переказів, якi вони притримували аби не перевантажувати мержу. Про те тим, на кого чекав чоловік з напарником, на це було байдуже. 
 Покосився на молодого чоловіка, який на відміну від свого напарника одягався вишукано i елегантно. Він жваво бесідував з двома платиновими білявками, i чоловік був ладний закластися на що завгодно - побачення обом уже призначені.

 Завібрував годинник, який виконував в цьому свiтi роль засобу зв'язку i пульта керування. Чоловік поклав руку в кишеню, обхопивши руків'я кольта. Його напарник, стараючись підтримувати бесіду, засунув руку за пояс. 
 Через декілька секунд, якi в намаганні заспокоїти ритм серця здалися нескінченними, з дверей полетіли кулі. Без жодних там "Всім на землю, це пограбування". Бо це ним не було.  

 У двері зайшли двоє стріляючи з Томсонiв, третій зам'явся при входi. Вихопивши кольти напарники почали стріляти. Тренованi електронні м'язи скеровували кулі просто в очі нападників, від'єднуючи їх вiд мережі. Зустрівши опiр, крайній хотів було втекти. Але приставлений в притул Кольт сорок п'ятого калібра, повалив його до спільників. 
- Не так швидко - підбігши до лежавших сказав чоловік, одягаючи на авторку наручники, чим заблокував вихід з мережі активувавши спеціальний код. 
 Це ж саме зробили i його напарники. Деякий час прострелені тіла лежали не рухомо, аж поки не почали викручуватися від не самовитого болю. Приставши, i піднявши за краватку підстреленого ним, випльовуючи кожне слово в лице, запитав: 
- Ну що, приємно в нашій шкурі? Приємно повертатися на зад в мержу, коли якомусь покидьку в реалi постріляти закортіло? Повторення бажаєш? 

 Не чекаючи відповіді, приставив пістолет i натиснув на гачок. Коли один зі стрiлків обм'як, наставив пістолет в лице iншому. Напарники не дали зробити ще один постріл, заламавши руки своєму колезі , i відібравши зброю. 
- Ти що, зовсім з глузду з'їхав? - запитав його другий напарник. Він був явно старший свого молодого колеги, але любов до стильного одягу, і спільнi риси обличчя видавали в них рідню - А як в нього в реалi серце встане? Ти що, на від'єднання захотів? 
 Але, на радість всієї трійці, пролунав крик болю від процедури повернення в мережу. 

Як вам початок? Жанр, та взагалі ця цифрова тематика, це для мене річ нова, тому важливо знати вашу думу.