Розділ 120. На межі правди

Склад Юри дихав напругою, як жива істота. Кожна коробка, кожна стіна та навіть пилюка на підлозі ставали частиною гри, яку вони вели з часом і небезпекою. Артем, Софія та Марко рухалися обережно, розуміючи, що кожен неправильний крок може коштувати їм не тільки доказів, а й життя.

— Ми на межі правди, — прошепотів Артем, уважно оглядаючи простір навколо. — Тут криється все, що Юра намагався приховати. І якщо ми зробимо один неправильний рух…

— Я знаю, — перебила його Софія, стискаючи рюкзак із доказами. — Але якщо ми не дійдемо до кінця, його тінь залишиться над містом. І це гірше, ніж будь-який страх.

Марко увімкнув камеру, фіксуючи коридори, документи та тіні, що ховалися за стелажами.
— На межі правди все здається більшим і страшнішим, ніж воно є, — промовив він. — Але саме тут можна знайти ключ до того, що Юра намагався заховати назавжди.

Раптом здалеку пролунали кроки — охоронці наближалися швидко і невблаганно. Серце трьох стукало шалено, і вони зрозуміли, що перебувають на межі: межі між успіхом і провалом, між світлом і тінню, між життям і небезпекою.

— Тихо, — шепотів Артем. — Будь-який звук зараз може зруйнувати все. Дихаємо повільно, рухаємось обережно.

Софія кивнула, відчуваючи, як напруга стискає груди, але одночасно надихає рішучістю. Крок за кроком вони просувалися вперед, ніби балансуючи на краю.

— На межі правди можна втратити страх, — промовив Марко, — або втратити себе. Ми не можемо дозволити ні того, ні іншого.

І саме тут, серед темряви складу, вони зрозуміли: істина вже близько. Вона ховалася за кожним документом, кожною тінню, і їм залишалося лише зробити останній крок, щоб зруйнувати маску Юри і показати світові його справжнє обличчя.