Розділ 119. Пульс таємниці

Склад Юри здавався живим: стіни ніби дихали, підлога скрипіла під ногами, а темрява приховувала невидимі сліди минулого. Артем, Софія та Марко йшли обережно, кожен крок відчувався як удар пульсу, що відлунював у порожніх приміщеннях.

— Пульс таємниці завжди присутній там, де ховають правду, — промовив Артем, прислухаючись до свого серцебиття. — Іноді він тихий, іноді — такий гучний, що лячно.

Софія, тримаючи рюкзак із доказами, відчула, як її власний пульс скаче від напруження.
— Кожен документ тут — частина пульсу Юри, — сказала вона. — І якщо ми навчимося його «читати», він виведе нас до правди.

Марко увімкнув камеру, фіксуючи коридори, тіні та коробки.
— Пульс таємниці відчувається навіть через об’єктив, — промовив він. — Всі дрібниці, кожна деталь — частина великої картини.

Раптом пролунали кроки — охоронці Юри наближалися. Серце трьох загуділо в грудях, пульс пришвидшився.

— Стоп! — шепотів Артем. — Не дихаємо різко. Кожен наш рух має бути узгоджений, як удари серця.

Софія кивнула, прислухаючись до власного пульсу, до кроків супротивника, до шелесту паперів. Марко тихо направив камеру вперед, ловлячи моменти, що стануть доказами.

— Пульс таємниці — це наш компас, — промовив Артем. — Він веде нас вперед, через страх і темряву, до моменту, коли Юра більше не зможе приховувати своє справжнє обличчя.

Крок за кроком вони наближалися до серця складу, де кожна тінь та кожен звук підкреслювали, що істина ближче, ніж здається. І пульс таємниці все частіше пробивався крізь темряву, попереджаючи про небезпеку і одночасно освітлюючи шлях.