Розділ 118. Крик в темряві

Склад Юри був оглушливо тихим, але тиша навколо несе свою власну вагу. Артем, Софія та Марко рухалися обережно, знаючи, що один необережний рух або звук може зірвати їхню операцію. Кожен крок відлунював у порожніх коридорах, змішуючись із власним серцебиттям.

— В темряві чути все, — прошепотів Артем. — Навіть найменший звук може стати криком для тих, хто нас шукає.

Софія притиснула рюкзак із доказами до грудей, відчуваючи, як страх змішується з рішучістю.
— Іноді крик в темряві не виходить від людей, а від самого минулого, — промовила вона. — Воно нагадує про себе, поки ти не знайдеш правду.

Марко тримав камеру, уважно спостерігаючи за навколишнім простором.
— Кожен звук тут як сигнал тривоги, — промовив він. — Ми не можемо дозволити собі ні помилки, ні вагань.

Раптом здалеку пролунав різкий скрегіт металу — охоронці Юри почали обшукувати склад. Серце трьох стукало шалено, і вони відчули, як тиск темряви перетворюється на справжній крик.

— Не рухайтесь! — прошепотів Артем. — Будь-який крок зараз може бути останнім.

Софія кивнула, стискаючи рюкзак ще сильніше. Марко затримав дихання, фіксуючи кожен рух охоронців на камеру.

— Цей крик в темряві — це не страх, — промовив Артем, — це сигнал для нас: ми на правильному шляху. Тільки переборовши його, ми зможемо дістатися істини.

Вони повільно пересувалися коридорами, мовчки, прислухаючись до кожного шурхоту, до кожного тіньового руху. Кожен крок наближав їх до моменту, коли правда прорветься крізь темряву, і крик, який вони чули, перетвориться на голос справедливості.