Розділ 116. Сліди у пилюці

Склад Юри пахнув старим папером, пилом і тінню минулого. Артем, Софія та Марко рухалися обережно, залишаючи за собою ледь помітні сліди у шарі пилюки, що покривала підлогу. Кожна крихта, що сипалася під ногами, могла видати їхню присутність, але водночас стала символом невидимого шляху до істини.

— Сліди у пилюці завжди залишаються, — прошепотів Артем, оглядаючи кімнату. — Навіть якщо ти тихий, минуле фіксує все.

Софія дивилася на старі коробки з документами, відчуваючи, як тремтять руки.
— Наші сліди не тільки на підлозі, — сказала вона тихо. — Кожне рішення, кожен рух залишає відбиток. І якщо ми не будемо обережні, Юра побачить їх.

Марко ввімкнув камеру, фіксуючи все: пилюку, рухи охорони, документи.
— Кожен слід у пилюці — це як повідомлення для тих, хто знає, як його читати, — промовив він. — Ми залишаємо сліди, але також можемо використати їх як орієнтири.

Раптом у кутку кімнати пролунало тихе скрипіння. Хтось наближався. Серце у трьох стукало шалено, і вони зрозуміли: сліди у пилюці не лише показують шлях, а й стають пасткою для тих, хто не обережний.

— Зупинимось і оцінімо ситуацію, — прошепотів Артем. — Не кожен крок веде вперед, іноді він стає причиною поразки.

Софія кивнула, готуючись рухатися далі, уважно слідкуючи за тінями. Марко знімав все, розуміючи, що сліди у пилюці — це частина історії, яку вони розкривають.

— Ці сліди ведуть нас до правди, — сказав Артем. — І навіть якщо Юра намагався їх приховати, ми знайдемо кожен і використаємо проти нього.

Кожен крок серед пилюки став символом наполегливості та сміливості, нагадуючи, що істина завжди залишає свій слід, навіть у темряві.