Розділ 111. Пастка мовчання

Темрява складу Юри стала важчою, майже матеріальною. Кожен звук лунав так, ніби самі стіни слухали їх. Артем, Софія та Марко відчували, що наближаються до критичної межі — пастки мовчання, де один необережний крок або слово могло коштувати життя.

— Пастка мовчання — це коли страх замикає тебе зсередини, — прошепотів Артем, ведучи групу через темний коридор. — Один необережний звук — і тебе спіймають.

Софія затиснула рюкзак із доказами, відчуваючи, як серце стискається від напруги.
— Мовчання зараз важливіше будь-яких слів, — тихо сказала вона. — Іноді не сказати нічого означає вижити.

Марко дивився крізь об’єктив камери, фіксуючи кожен рух, кожну тінь.
— Пастка мовчання — це не тільки про тишу, — промовив він. — Це про те, як контролювати свої реакції, думки і страх.

Раптом здалеку пролунало скреготіння металу — охоронці Юри перевіряли приміщення. Серце б’ється шалено, і вони відчули, що пастка мовчання насправді вже нависла над ними.

— Тримайтеся разом і мовчіть, — шепотів Артем. — Кожен рух і звук зараз критичні.

Софія кивнула, відчуваючи, як рішучість змішується з тривогою. Вони просувалися синхронно, використовуючи тишу як щит, а кожна секунда мовчання наближала їх до істини, яку Юра так довго намагався приховати.

— Пастка мовчання перевіряє нас, — промовив Марко, — але ми пройдемо її. І коли це закінчиться, ніяка тиша не зможе приховати правду.