Розділ 96. Тіні з минулого

Вечір опустився на Львів, вкриваючи місто холодним туманом. Артем, Софія та Марко стояли біля старого мосту, де тіні минулого здавалося оживали. Кожен крок нагадував про старі помилки, про людей, які втратили життя або довіру, і про те, що жоден секрет не залишається назавжди прихованим.

— Тіні з минулого завжди повертаються, — промовив Артем, вдивляючись у темряву. — Іноді вони приходять, щоб попередити, іноді — щоб покарати.

Софія тримала рюкзак із доказами, відчуваючи важкість відповідальності.
— Кожен документ, кожен запис — це частина минулого, — сказала вона тихо. — І ми повинні дати їм голос, щоб воно більше не переслідувало невинних.

Марко перевіряв камеру, стежачи за рухами по місту.
— Тіні з минулого можуть бути непомітними, — промовив він, — але якщо ми уважні, вони виведуть нас на правду.

Раптом Артем помітив темну постать, що зникла за рогом.
— Там хтось — схоже, що нас спостерігають, — тихо сказав він.

Софія стиснула кулаки, готуючись до будь-якої ситуації.
— Це нагадування, що минуле завжди поруч, — сказала вона. — І тільки ми можемо вирішити, чи стане воно нашою силою чи слабкістю.

Марко увімкнув камеру ще раз, фіксуючи рухи та звуки нічного міста. Тіні старих будинків і мостів здавалися живими, як спогади, що не хочуть залишати людей у спокої.

— Тіні з минулого — наші союзники і вороги одночасно, — промовив Артем. — Ми повинні використати їх на свою користь, щоб дістатися до істини.

Софія і Марко кивнули, відчуваючи, як тіні перестають лякати. Вони стали підказкою, дороговказом до того, що давно ховали, але що тепер можна розкрити. Тіні минулого більше не були їхнім страхом — вони стали ключем до правди.