Розділ 95. Лінія фронту

Ранок розпочався сірим і важким, але для Артема, Софії та Марка це був день, коли вони перетинали невидиму лінію фронту. Вулиці Львова, ще вологі від нічного дощу, здавалися спокійними, але вони знали: справжня боротьба почалася всередині складу, де Юра планував свої наступні кроки.

— Сьогодні ми на лінії фронту, — промовив Артем, уважно оглядаючи будівлю. — Кожен крок — це битва, і ми маємо бути готові до всього.

Софія тримала рюкзак із доказами, відчуваючи, як хвилювання змішується з рішучістю.
— Кожна хвилина на фронті — це шанс змінити все, — сказала вона тихо.

Марко перевіряв камеру та рацію, стежачи, щоб нічого не залишилося непоміченим.
— Лінія фронту не завжди очевидна, — промовив він. — І ворог може бути поруч там, де ми його не чекаємо.

Вони повільно наближалися до складу, використовуючи тіні старих будівель та шум міста як прикриття. Кожен звук — крок охоронців або сигнал безпеки — нагадував, що війна йде одночасно на декількох фронтах: зовнішньому і внутрішньому, в серцях та розумах.

Артем зупинився, підняв руку, сигналізуючи зупинку.
— Там, — прошепотів він. — Юра і його люди вже розподілилися.

Софія вдивлялася у темряву, відчуваючи, як напруга росте.
— Лінія фронту перевіряє нас на рішучість, — сказала вона. — І якщо ми вистоїмо, правда переможе.

Марко увімкнув камеру ще раз, фіксуючи кожен жест і кожен крок прибічників Юри. Вони знали: тільки спільна стратегія, увага до деталей і рішучість дозволять перейти цю лінію і наблизитися до фінальної розв’язки.

— Ми тут, на фронті, — промовив Артем, — і ніхто не зможе зупинити тих, хто йде до кінця.

Софія і Марко кивнули, відчуваючи силу єдності. Лінія фронту пройшла через їхні серця, але тепер вони готові були пройти її до кінця — і відстояти правду за будь-яку ціну.