Розділ 82. Тінь за спиною

Ніч поглиблювала тіні міста, коли Артем, Софія та Марко пробиралися вузькими провулками до сховища журналістів. Дощ залишав на асфальті блискучі калюжі, які відбивали тьмяне світло ліхтарів. Кожен звук здавався загрозливим: кроки за ними, шурхіт у кущах, віддалені сирени — усе могло бути пасткою.

— Вони слідкують, — прошепотів Артем, прислухаючись до шуму позаду. — Впевненість тут — наша головна зброя.

Софія відчула холодок страху, але її рішучість була сильнішою.
— Ми пройшли крізь набагато гірше, — сказала вона тихо. — Тепер не зупинитися.

Марко перевіряв камеру та канал зв’язку, готуючись передати матеріали в разі непередбачуваного нападу.
— Вони можуть бути де завгодно, — сказав він. — Але цього разу ми готові.

Раптом в темряві промайнув силует: чорний автомобіль тихо сповзав за ними, майже непомітно.

— Позашляховик, — прошепотів Артем, — і вони нас не втримають.

Софія швидко схопила рюкзак з документами, тримаючи його щільно.
— Тримайся поруч, — сказала вона. — Не можна їх випустити з виду.

Марко включив камеру, фіксуючи переслідування, розуміючи, що будь-який момент може стати критичним.

Вони швидко ховалися за кутами будівель, стрибали через високі паркани, зникали у вузьких підземних переходах. Страх переплітався з адреналіном: серце билося шалено, але розум залишався холодним і сконцентрованим.

— Тепер ми в тіні, — промовив Артем, — і можемо обернути ситуацію на нашу користь.

Софія кивнула, відчуваючи, як напруга перетворюється на рішучість.
— Тінь за спиною — це не ворог, — сказала вона. — Це лише сигнал, що ми близькі до мети.

Марко натиснув кнопку запису на камері, захоплюючи кожен момент.
— Коли це потрапить у ефір, — прошепотів він, — правда стане незаперечною.

Ніч тягнулася, а переслідувачі не відставали, але команда знала: тінь за спиною більше не лякає їх. Вона лише підштовхує вперед, до фінальної розв’язки, де правда переможе страх, а маски злочинців впадуть.