Розділ 80. Межа страху

Місяць ледве проглядав крізь хмари, освітлюючи сирі вулиці Львова. Артем, Софія та Марко рушили до останньої точки зустрічі з журналістами, несучи всю інформацію, яка могла зруйнувати імперію Юри. Кожен крок відчувався як балансування на межі страху: один неправильний рух — і їхня справа, а можливо й життя, могли опинитися під загрозою.

— Ми вже на межі, — прошепотів Артем, переглядаючи карти і маршрути пересування. — Кожен крок має значення. Якщо вони нас спіймають — це кінець.

Софія тримала рюкзак з документами, її руки трохи тремтіли, але очі світилися рішучістю.
— Я готова, — сказала вона. — Ми пройшли так багато, щоб відступати зараз.

Марко перевіряв камеру і зв’язок, кожен сигнал був критично важливим.
— Вони стежать за нами, — промовив він. — Але ми не можемо дозволити страху керувати нашими діями.

Вони рухалися вузькими провулками, ховаючись від тіней переслідувачів, відчуваючи, що небезпека поруч. Артем, очікуючи на кожен звук і рух, контролював ситуацію, але серце билося шалено: межа страху була близько, і навіть професійна холоднокровність відступала перед адреналіном.

— Зупинятися не можна, — сказав він, стискаючи кулаки. — Кожен момент відкладення дає їм шанс.

Софія підняла голову, дивлячись на темні контури міста.
— Ми вже пройшли крізь страх і небезпеку, — тихо сказала вона. — Тепер тільки вперед.

Марко натиснув кнопку запису на камері.
— Це наш шанс показати правду всьому світу, — промовив він. — І ми зробимо це.

Попереду був останній поворот, останній коридор, де Юра та його люди могли спробувати зупинити їх. Але всередині кожного пульсував незламний дух: межа страху була пройдена, і тепер нічого не могло зупинити їхню місію.

— Готові? — запитав Артем, дивлячись на Софію та Марка.
— Разом, — відповіли вони в один голос.

Тіні ночі накривали їх, але світло правди проривалося крізь темряву. Місія продовжувалася, і вони знали: за межею страху — початок нової ери, де маски падали, а правда виходила назовні.