Розділ 75. Ціна стійкості

Ніч опустилася непомітно, але разом із нею в кімнату прийшло важке відчуття вибору. Не гучного, не героїчного — тихого, внутрішнього. Того, який ніхто не бачить, але який вирішує все. Артем сидів за столом, розглядаючи старі нотатки зі своєї справи. Пожовклий папір, знайомі формулювання, холодні підписи. Колись ці рядки забрали в нього роботу, репутацію, віру в систему.

— Вони б’ють точно, — сказав він нарешті. — Не по тілу. По ґрунту під ногами.

Софія сиділа навпроти, обійнявши коліна.
— Я весь день ловила себе на думці: а що, якби я просто… відійшла вбік? Ненадовго. Перечекати.

Вона підвела на нього очі.
— І щоразу відчувала сором.

Марко відкинувся на спинку стільця. Його голос був втомлений, але рівний:
— Саме на це вони й розраховують. Щоб ми самі почали сумніватися у власній правоті.

Артем повільно закрив папку.
— Ціна стійкості завжди вища, ніж здається на початку. Але якщо її не заплатити — потім доводиться платити ще більше.

Телефон задзвонив раптово. Цього разу — невідомий номер, але без шифрування. Артем відповів не одразу.
— Гайдук слухає.

Голос був жіночий, стриманий, офіційний.
— Я телефоную неофіційно. Мене попросили передати: якщо ви зараз “знизите активність”, багато питань можна буде залагодити. Для всіх.

Артем мовчав кілька секунд.
— А якщо ні?

Пауза.
— Тоді кожен із вас заплатить свою ціну. Законно. Акуратно. Без скандалів.

— Зрозуміло, — відповів Артем і поклав слухавку.

Софія повільно видихнула.
— Це була… пропозиція?

— Це було попередження, — сказав він. — Останнє ввічливе.

Марко потер перенісся.
— Значить, ми справді болимо.

Артем підвівся і підійшов до вікна. За склом мерехтіли вогні міста — звичайні, байдужі.
— Колись я вже прийняв таке “врегулювання”, — сказав він тихо. — І жив із цим роками. Знав, що продав тишу за спокій.

Він обернувся до них.
— Більше я так не зроблю.

Софія встала поруч. Її голос був тихим, але впевненим:
— Тоді і я не зроблю. Навіть якщо доведеться починати все з нуля.

Марко кивнув.
— А я зроблю все, щоб це не залишилося непоміченим. Світло — наш єдиний захист.

Вони ще довго сиділи разом, обговорюючи можливі наслідки: допити, перевірки, втрату роботи, переїзди. Жодних ілюзій більше не було. Але зникло й щось інше — самотність.

Під ранок Артем відчув дивний спокій. Не полегшення — ясність. Він знав, що попереду буде складно. Знав, що ціна стійкості зростатиме. Але також знав: тепер він не сам, і кожен їхній крок уже змінює правила гри.

Стійкість не робить життя легшим. Вона робить його чесним. І саме за це іноді доводиться платити найдорожче — але ніколи даремно.