Розділ 67. Коли правда виходить назовні

Місто прокидалося повільно, ніби не підозрюючи, що цього ранку його звичний ритм буде порушено. Артем, Софія та Марко сховалися у невеликій квартирі над старою друкарнею — тимчасовому притулку, який знав лише один їхній надійний контакт. Тут було тісно, пахло пилом і старим папером, але саме це місце здавалося дивовижно безпечним після безсонної ночі.

На столі світилися екрани ноутбуків. Повідомлення сипалися одне за одним. Журналісти підтверджували: матеріали отримані, перевірка триває, частина інформації вже готується до публікації.

— Це почалося, — тихо сказав Марко, не відводячи погляду від екрана. — Перші статті вийдуть сьогодні до обіду.

Софія сіла поруч із Артемом, її пальці ледь тремтіли.
— А якщо він спробує все зупинити? Суд, тиск, погрози… У нього ще є важелі.

Артем мовчав кілька секунд. Він дивився у вікно, де люди поспіхом ішли на роботу, не знаючи, що за кілька годин у місті почнеться справжній шторм.
— Він спробує, — нарешті сказав він. — Але тепер це вже не лише наша справа. Коли правда виходить назовні, її неможливо повернути назад.

Телефон Марка завібрував. Він відповів майже миттєво, відійшовши вбік. Коли повернувся, обличчя в нього було напружене, але в очах блищало щось нове — схоже на надію.
— Один з каналів уже підтвердив ефір. Вони покажуть відео зустрічі Юри з посадовцями. Без монтажу.

Софія прикрила рот долонею.
— Це… це ж прямий доказ.

— Саме так, — кивнув Марко. — І ще одне. Є люди всередині системи, які почали говорити. Вони чекали моменту.

Артем повільно видихнув.
— Значить, ми не дарма ризикували.

Але разом із полегшенням прийшло інше відчуття — тривожне, гостре. Він знав: Юра не з тих, хто здається мовчки. Коли імперії руйнуються, їхні власники часто діють відчайдушно.

— Нам треба бути готовими, — сказав Артем. — Сьогодні він може втратити все. А людина, яка втрачає все, стає найнебезпечнішою.

Софія подивилася на нього уважно, майже по-дорослому серйозно.
— Що б не сталося далі… я не шкодую.

Артем зустрів її погляд і вперше за довгий час дозволив собі ледь помітну посмішку.
— І я теж.

За вікном задзвонили дзвони — ранкові, звичайні. Але для них цей день уже не був звичайним. Десь у місті починала ламатися ретельно вибудувана брехня, і хвиля правди вже рушила вперед.

Вони знали: попереду ще будуть удари, втрати й складні рішення. Але найважливіше вже сталося — правда вийшла з тіні.