Розділ 62. Вузька межа

Ранок був холодним і туманним, коли Артем, Софія та Марко дісталися старого мосту через річку. Туман огортав металеві конструкції, роблячи кожен крок невизначеним, а світло ранкового сонця ледве пробивалося крізь важку хмарність.

— Це вузька межа, — промовив Артем, дивлячись на міст, що тримався на старих тросах. — Один крок убік — і падіння буде неминучим.

Софія обережно йшла поруч, стискаючи документи, що тепер були їхньою головною цінністю.
— Нам потрібно пройти його швидко, але безпечніше, — шепотіла вона, відчуваючи, як холод пробирає до кісток.

Марко перевіряв навколишню територію з камери.
— Я бачу переслідувачів на відстані, — повідомив він. — Але якщо ми будемо рухатися обережно, можемо залишитися непоміченими.

Артем зробив глибокий вдих.
— Пам’ятайте, що кожен наш крок має значення. Ми вже пройшли через темряву, через небезпеку, через тіні Юри. Тепер ми на межі.

Вони почали рухатися мостом, прислухаючись до скрипу старих тросів і шуму води під ними. Серце билося шалено, але рішучість була сильнішою за страх.

— Якщо хтось спробує нас зупинити, ми маємо бути готові, — тихо промовив Артем. — Ніяких помилок.

Софія кивнула, відчуваючи підтримку поруч. Кожен їхній крок через вузьку межу був випробуванням, але вони знали: якщо подолають його, наступний етап наблизить їх до перемоги.

Марко фіксував усе на камеру, готовий зафіксувати будь-який крок ворога.
— Ми майже на іншому боці, — повідомив він. — І цього разу нічого не зупинить нас.

Межа була вузькою, але всередині них горіла сила, яка допомагала пройти крізь небезпеку. І разом вони знали: що б не сталося, вони витримають випробування.