Розділ 61. Лабіринт тіней

Ніч занурила місто у густу темряву. Вулиці, порожні й мовчазні, приховували небезпеку на кожному кроці. Артем, Софія та Марко рухалися вузькими провулками, обережно уникаючи світла ліхтарів. Документи, які вони несли, тепер були не просто паперами — це був ключ до правди і можливість зруйнувати імперію Юри.

— Ми майже в центрі, — прошепотів Артем, оглядаючи будівлі навколо. — Але цей район — лабіринт тіней. Кожен кут може ховати ворога.

Софія обережно тримала документи.
— Ми повинні бути непомітними. Один невірний крок — і вони нас знайдуть.

Марко підключив камеру, щоб зафіксувати будь-які підозрілі рухи.
— Юра не залишить нас у спокої, — промовив він. — Вони вже відстежують наш маршрут.

Лабіринт вузьких вулиць і занедбаних дворів поглинав їх, змушуючи рухатися тихо, майже на шепіт. Кожен звук — скрип підлоги, шелест гілок, відлуння кроків — загострював нерви.

— Тримаймося разом, — тихо сказав Артем, стискаючи руку Софії. — І не втрачаймо концентрації.

Софія кивнула. Вона відчувала, що серце б’ється шалено, але рішучість була сильнішою за страх.

Марко рухався попереду, перевіряючи можливі шляхи відходу.
— Ми майже на безпечному місці, — повідомив він у рацію. — Але ворог може бути ближче, ніж здається.

Артем і Софія зупинилися біля старої арки, що вела в занедбану частину міста. Темрява і тіні ховали їх від погляду переслідувачів.

— Після цього лабіринту ми будемо ближче до мети, — прошепотіла Софія. — А Юра ще не здогадується, що ми майже позаду його планів.

— Попереду нові випробування, — погодився Артем. — Але якщо ми пройдемо через лабіринт тіней разом, нас вже не зупинити.

Темрява огортала їх із усіх боків, але всередині горіла рішучість. Вони знали: навіть у самому серці небезпеки їхня єдність була сильнішою за будь-яку загрозу.