Розділ 59. На межі

Ранок ще не настав, а місто залишалося огорнутим важкою темрявою. Артем, Софія і Марко ховалися у закинутому складі на околиці, перевіряючи здобуті документи та записи. Кожна хвилина відчувалася як тиск на нерви: Юра не залишить їх у спокої.

— Нам потрібно рухатися швидше, — сказав Артем, переглядаючи карту міста. — Кожна затримка може стати фатальною.

Софія перевіряла рюкзак із документами, що тепер були їхньою головною цінністю.
— Ці докази можуть зруйнувати його імперію, — прошепотіла вона. — Але нам треба зберегти себе живими.

Марко прокрутив відеозаписи.
— Охорона Юри вже в курсі, що ми діємо, — промовив він. — Якщо вони нас знайдуть, нас не просто схоплять…

— Ми вже на межі, — вставив Артем, — і потрібно діяти максимально обережно.

Вони вирішили розділитися: Марко піде перевіряти південний підхід, щоб відвернути увагу охорони, а Артем із Софією рухатимуться до старого тунелю, що вів у центр міста.

Шлях через тунель був вузьким і вологим, стіни покриті пліснявою, а відлуння кроків здавалось гучнішим за реальність.

— Тримайся близько, — шепотів Артем, стискаючи руку Софії. — Будь-яка помилка зараз буде коштувати дорого.

Софія кивнула, відчуваючи як серце б’ється так, ніби намагається вирватися з грудей. Кожен звук, кожен рух могли видати їхнє місцезнаходження.

Марко у той час спостерігав за підходом охорони. Кілька чорних позашляховиків просувалися вузькими вулицями, наче вовки, що відчули запах здобичі.

— Вони близько, — повідомив він у рацію. — Але ми можемо обійти їх і дістатися до центру міста.

Артем і Софія наближалися до виходу з тунелю, тіні здавалися живими, а холод пробирав до кісток. Проте вони знали одне: попереду ще багато труднощів, але разом вони здатні на все.

— Ми пройдемо через усе, — тихо сказала Софія, стискаючи руку Артема.

— Так, — погодився він, — і цього разу ніхто не зможе зупинити нас.

Межа була близько, але вони вже не боялися. Рішучість, довіра і єдність давали їм силу долати будь-які небезпеки.