Розділ 57. Під тиском часу

Сонце вже сідало за обрій, фарбуючи небо у темно-червоні й помаранчеві відтінки. Артем, Софія і Марко дійшли до старого заводу на околиці міста, місця, яке колись було безпечним сховищем Юри. Тепер воно виглядало як ідеальна пастка: величезні силуети машин, тіні стін, порожні коридори і запах старого масла.

— Це місце занадто велике, — промовив Артем, оглядаючи територію через бінокль. — Нам доведеться бути максимально обережними. Один необережний крок — і нас можуть затримати, або гірше.

Софія натягла рукавиці, перевіряючи зброю.
— Ми не можемо втратити ні секунди. Час працює проти нас.

Марко підключив камеру і ноутбук, розташувавшись у тіні старих металевих конструкцій:
— Якщо все пройде успішно, я зафіксую кожен рух охорони. І тоді не залишиться сумнівів у тому, хто винен.

Артем кивнув, скануючи територію. Вони планували розділитися: він і Софія підуть до головного складу документів, а Марко забезпечить покриття та зйомку.

Вони повільно пересувалися через старі коридори, серце билося так, що, здавалося, його чули в усьому будинку. Кожен звук — шелест гілок зовні, скрип підлоги — загострював увагу.

— Тиша — наша головна перевага, — шепотів Артем. — Не шуміти, не привертати увагу.

Софія притислася до нього, відчуваючи, як холод пробирає до кісток, але рішучість у їхніх серцях була сильнішою за страх.

Коли вони підійшли до складу, Артем обережно відчинив двері. Всередині було темно, запах старих паперів і пилу змішувався з тлінням ламп. Софія почала збирати документи в рюкзак, перевіряючи кожен файл і кожен контракт.

— Це більше, ніж ми очікували, — тихо сказала вона, перегортаючи одну з папок. — Юра контролює не лише бізнес і поліцію. Тут згадуються впливи на суди, чиновників і навіть деякі медіа.

Артем кивнув.
— Саме тому він такий небезпечний. Але тепер ми маємо доказову базу, яка може зруйнувати його імперію.

Раптом здалеку почувся звук автомобіля. Артем і Софія застигли, прислухаючись.

— Вони знають, що ми тут, — прошепотів Артем. — Потрібно діяти швидко.

Вони кинулися до виходу, не забуваючи перевіряти документи. Марко вже був готовий покрити їх рух. Коли вони з’явилися на зовнішньому подвір’ї, темрява та холод допомагали їм сховатися серед металевих конструкцій.

— Встигаємо, — прошепотіла Софія, серце стискаючись від адреналіну.

— Разом ми впораємося, — відповів Артем, відчуваючи, що попереду ще більш небезпечні випробування, але вони готові були зустріти їх, об’єднавши мужність, розум і довіру один до одного.

Час тиснув на них, але вони знали: якщо зараз не зроблять крок правильно, можливість розкрити правду може назавжди зникнути. І вони не могли дозволити цього.