Розділ 54. Пастка на обрії

Ранок приніс із собою туман і холодну вологу, що просочувалася крізь одяг. Артем, Софія і Марко залишалися на околиці міста, тримаючи дистанцію від занедбаного маєтку, де вони минулої ночі здобули докази. Після успішної операції відчуття перемоги змішувалося з напругою — вони знали, що Юра не залишить це без відповіді.

— Вони знають, що ми мали доступ до документів, — прошепотів Артем, дивлячись на туман, який розтікався над полями. — І це лише питання часу, коли спробують нас зловити.

— Як думаєш, Марко, чи всі записи збереглися? — запитала Софія, стискаючи рюкзак із документами.

— Так, — відповів він. — Але якщо вони спробують забрати їх силою, це буде небезпечно. Дуже небезпечно.

Вони вирішили рухатися до знайомої криївки на окраїні міста, де можна було перевірити матеріали та скласти план подальших дій. Дорогою Марко йшов з камерою напоготові, знімаючи усе навколо, щоб мати свідчення в разі нападу.

Раптом із туману прозвучав глухий стукіт шин по ґрунту. Артем підняв руку, зупиняючи групу.

— Хтось їде прямо на нас, — прошепотів він, прицілюючись у бік темного силуету позаду дерев. — Це може бути пастка.

Софія притиснулася до нього, відчуваючи, як серце прискорює ритм.

— Можемо обійти збоку, — запропонував Марко, — але нам треба діяти швидко.

Вони пішли вузькою стежкою вбік, але машина слідувала за ними, не зменшуючи швидкості. Позаду почали розгортатися фари, і їхні серця стиснулися від страху.

— Нам потрібно знайти укриття, — різко сказав Артем. — Інакше вони нас зловлять, і все, що ми робили, буде марно.

Вдалині вони помітили покинутий сарай на краю поля. Невеликий, майже прихований, він міг стати тимчасовим притулком. Група кинулася туди, сховавшись у темряві.

— Дихаємо, тихо, — наказав Артем, притискаючи Софію до себе. — Вони обережні, але не знають усіх ходів.

Марко перевірив документи, переконавшись, що нічого не втрачено.

— Ми ще в грі, — промовив він, — але це вже серйозна пастка. Юра тепер знає, що ми рухаємося.

Софія стиснула руку Артема:
— Разом ми пройдемо через усе.

Артем кивнув, дивлячись на небо, де світліли перші промені сонця. Пастка стояла на обрії, але вони були готові зустріти її — разом, впевнені і рішучі.

Попереду чекали нові випробування, але тепер у них була не лише стратегія, а й віра один в одного, яка була сильнішою за будь-який страх.