Розділ 53. Нічна операція

Ніч опустилася на ліс, зануривши все в темряву і тишу, яка видавалася майже неприродною. Артем, Софія і Марко наблизилися до занедбаного маєтку Юри. Світло лампочок на вікнах пробивалося крізь густу темряву, підкреслюючи суворі силуети старих стін і високого паркану.

— Залишайтеся тихо, — прошепотів Артем, притискаючи Софію до себе. — Вони чекають на шум. Ми будемо непомітними.

Марко дістав камеру та тепловізор, перевіряючи територію.
— Охорона рухається по схемі, яку я знайшов на карті. Є дві слабкі точки: одна біля старого гаражу, інша — через покинутий підвал. Саме там ми можемо проникнути непоміченими.

Софія перевірила свої прилади та зброю.
— Готова, — сказала вона, відчуваючи, як серце стискається, але рішучість сильніша.

Артем оглянув пагорб і кивнув:
— Добре. Ми розділимося на дві групи. Марко — знімай все на камеру. Софія і я йдемо через підвал. Діймо швидко і точно.

Вони повільно спустилися до входу в підвал, старі кам’яні сходи скрипіли під ногами. Темрява поглинала їх, залишаючи лише відчуття власного серцебиття і напруженого дихання.

— Тиша — наше головне зброя, — прошепотів Артем, піднімаючи руку, щоб зупинити Софію. — Один звук — і нас можуть помітити.

Софія кивнула, прислухаючись до кожного відлуння. Вони просувалися коридором, стіни якого були вологими, а запах цвілі огортав їхні обличчя.

Тим часом Марко, спостерігаючи за охороною, знайшов момент для того, щоб непомітно пройти до гаражу і зняти все на відео. Його руки тремтіли від адреналіну, але розум і досвід тримали його спокійним.

— Готово, — пошепки повідомив він у рацію. — Усе фіксується.

Артем і Софія вийшли на складську частину маєтку. Усередині було тихо, тільки звук їхніх кроків лунав відлунням у великих приміщеннях. Столи, старі шафи та коробки були переповнені документами та паперами, які могли зруйнувати імперію Юри.

— Все, що нам потрібно, — прошепотіла Софія, збираючи документи у рюкзак. — Ми майже готові.

Раптом з-за кутка почувся легкий шелест. Артем миттєво підняв зброю.
— Хтось тут, — прошепотів він, прислухаючись.

Софія притиснулася до нього, але він помітив, що це лише кіт, який пробіг коридором. Напруження трохи спало, але обережність залишалася на першому місці.

— Збирай усе, що можна використати як доказ, — наказав Артем. — Інакше всі наші зусилля марні.

Нарешті вони закінчили, повернулися до підвалу і передали документи Маркові. Камера зафіксувала кожну деталь.

— Це наша перемога, — тихо промовила Софія, дивлячись на нього.

— Це тільки початок, — відповів Артем, — але разом ми зможемо пройти через усе.

Ніч оповила їх темрявою, але всередині панувала впевненість: навіть у найглибшому лабіринті інтриг вони були разом, готові зустріти будь-які небезпеки, що чекали попереду.

Попереду була нова фаза боротьби, але зараз вони мали найцінніше — єдність, довіру і силу, яку давало кохання та взаємна підтримка.