Розділ 52. Тиша перед бурею

Ліс поступово занурювався у сутінки. Дерева відкидали довгі тіні на вузьку стежку, а холодний вітер шурхотів серед листя, створюючи відчуття, що хтось невидимий спостерігає за кожним їхнім кроком. Артем, Софія і Марко зупинилися на невеликій галявині, щоб зробити перепочинок і підготуватися до наступного етапу.

— Тиша — це не завжди спокій, — промовив Артем, уважно оглядаючи ліс навколо. — Вона може бути перед бурею.

Софія кивнула, тримаючи руку на руків’ї ножа. Її очі блищали рішучістю, але серце билося швидко.
— Вони ще не здалися, — сказала вона. — І я відчуваю, що нас чекає щось більше, ніж просто охоронці Юри.

Марко перевірив камеру і ноутбук, на якому зберігалися записи.
— Ми маємо всі докази, які змінять гру, — зазначив він. — Але якщо ми помилимося хоча б один крок, усе зникне.

Артем глибоко вдихнув, відчуваючи, як напруга повільно накопичується. Він обернувся до Софії:
— Ми пройшли так далеко завдяки довірі один одному. І цього разу нічого не зміниться.

Вони рушили далі. Стежка звивалася між деревами, іноді заглиблюючись у темні зарості. Кожен звук — хрускіт гілки, шурхіт тварини — змушував їх прислухатися. Навколо було відчуття, що ліс ховає щось небезпечне, але необхідне для розкриття справи.

— Наступна точка — занедбаний маєток на околиці, — сказав Марко. — Там Юра зберігає частину документів і, можливо, зброю.

Артем обережно кивнув:
— Добре. Ми повинні діяти швидко і тихо. Нікого не підозрювати, нікого не втратити.

Софія, притискаючись до нього, тихо промовила:
— Разом. Тільки разом.

Вони пройшли останній перегин стежки і зупинилися на пагорбі, що відкривав вид на маєток. Відчуття небезпеки стало майже фізичним: охоронці патрулювали територію, і навіть здалеку можна було помітити напруженість у їхніх рухах.

— Добре, що ми бачили це заздалегідь, — сказав Артем. — Зараз планування — ключ. Один необережний крок — і все зруйнується.

Марко глянув на записані маршрути охорони.
— Ми можемо пройти непоміченими, якщо скористаємося темними зонами і старим тунелем. —

Софія обережно зітхнула:
— Це наш шанс. Ми дійшли так далеко. Тепер потрібно використати його на повну.

Вони приготувалися до ночі, усвідомлюючи, що попереду справжня перевірка: розкриття таємниць Юри і випробування довіри та єдності, що зміцнювалася з кожним днем.

Тиша перед бурею огортала їх, але вони були готові зустріти її разом, сильніші і рішучіші, ніж будь-коли.