Смерть у золотій клітці
Розділ 44. Передчуття
Ніч опустилася важкою завісою. Ліс навколо дихав темрявою, у якій кожен шурхіт здавався попередженням. Артем не спав — сидів біля згаслого вогнища, загорнувшись у плащ, і прислухався до вітру. Здавалося, самі дерева щось шепочуть, застерігають, готують.
Марко спав уривками — то здригався, то знову занурювався в напівсон. Його рука не відпускала зброю навіть уві сні.
Близько опівночі Артем підвівся. У ньому щось змінилося — він більше не вагався. Погляд став спокійним, зосередженим, як у людини, що нарешті прийняла власну долю.
— Ми не можемо чекати, — прошепотів він сам до себе. — Час пішов.
У цей момент із темряви вийшла постать — знайома, але виснажена. Лише коли вона зробила кілька кроків уперед, Артем упізнав її.
— Софіє… — його голос зірвався.
Вона стояла мов привид — бліда, в очах блищала втома, але й щось інше — рішучість.
— Вони знають, де ви, — сказала вона тихо. — І вже вирушили за вами.
Марко підхопився, миттю напоготові.
— Скільки їх?
— Багато, — відповіла вона. — Але ще є шлях. Старою стежкою через ущелину. Якщо вирушимо до світанку — маємо шанс.
Артем глянув на неї — у її голосі звучала не лише тривога, а й ніжність, прихована за словами.
— Тоді не гаймо часу, — промовив він. — Ми йдемо разом.
Вона кивнула.
А вдалині, за горами, блиснула перша блискавка.
Попереду чекала буря — і вирішальна ніч.
#927 в Детектив/Трилер
#377 в Детектив
Відредаговано: 22.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
