Розділ 21. Гра без правил

Після пресконференції місто кипіло. Новини вибухнули сотнями публікацій — половина підтримувала Романа, інша половина називала його провокатором. Але головне — мовчання Юри. І це мовчання було найстрашнішим сигналом.

У штабі панувала дивна тиша. Кожен займався своєю справою, та відчувалося, що всі чекають на удар.

Настя сиділа біля вікна, гортаючи стрічку новин.
— Дивіться, — сказала вона. — Юра не коментує. Жодного слова. Навіть не через своїх юристів.

Роман нахмурився.
— Якщо він мовчить, значить, готує щось серйозне. Він ніколи не мовчить просто так.

Павло зайшов до кімнати, тримаючи телефон.
— У нас проблеми. Хакери зламали пошту. Наші чернетки вже в мережі.

— Як це «в мережі»? — Настя різко піднялася.

— Скріни, листування, навіть наші внутрішні нотатки. Все подають як «викриття» — ніби ми працюємо за замовленням політиків.

Роман вилаявся. Його очі блиснули холодом.
— Почалося.

У цей момент задзвонив телефон. Голос у слухавці був тихий, спокійний — і до болю знайомий.
— Ти далеко зайшов, Романе. Але я попереджав.
— Юра, — спокійно відповів Роман. — Ти завжди попереджаєш перед тим, як вдарити?
— Не завжди. Але цього разу ти мені цікавий. Знаєш, у кожного є слабке місце. У тебе — теж.

Роман мовчав. У голові промайнуло десятки можливих значень цієї фрази. І раптом — лід у грудях: Настя.

— Якщо ти доторкнешся до когось із моїх людей…
— Твої люди — не твої. Вони просто ще не знають, скільки коштує тиша.

Зв’язок обірвався.

Роман стояв кілька секунд, стиснувши телефон у руці.
— Настю, Павле, — сказав він нарешті. — З цього моменту ми не спілкуємося через мережу. Ніяких листів, ніяких повідомлень. Тільки особисто.

— Думаєш, він піде на шантаж? — спитала Настя.

— Він піде на все.

Тієї ж ночі хтось залишив конверт біля дверей їхнього офісу. Усередині — фотографії.
Роман, Настя, Павло… зроблені здалеку, на різних вулицях, у різний час.

— Вони нас відстежують, — прошепотіла Настя, і її голос зірвався.

Роман поклав руку їй на плече.
— Спокійно. Це лише страх. Їм потрібно, щоб ми панікували. Але ми не зламаємось.

Проте коли він пізніше залишився сам, його руки тремтіли. Він знав: тепер гра змінилася. Це вже не боротьба за правду — це виживання.

Юра сидів у своєму офісі, дивлячись на ті самі фотографії, що потім відправив Роману.
— Страх — найкраща зброя, — промовив він до помічника. — Вони сильні, але не безстрашні. Скоро почнуть сумніватися один в одному. А коли почнеться недовіра — я виграю.

Тим часом Настя не могла заснути. Її переслідував погляд Юри з екрана новин — холодний, порожній, майже неживий.
Вона відкрила ноутбук і почала шукати щось, що могло б дати перевагу — старі справи, імена, фінансові сліди. І натрапила на ім’я, яке вже бачила раніше — Олена Сафрон, колишня юристка Юриної компанії, яка зникла кілька років тому.

— Може, вона знала забагато, — прошепотіла Настя.

Вона вирішила знайти її — будь-якою ціною. І це рішення стане початком нового витка у їхній грі, ще небезпечнішого, ніж усі попередні.