Розділ 19. Тіні компромату

Місто прокинулося під черговим інформаційним вибухом. Цього разу новини не стосувалися Юри — вони били по тих, хто насмілився його викривати.

На екранах, у газетах, у соцмережах з’явилося одне ім’я: Олег Кравець — колишній співробітник компанії, ключовий свідок, той самий, хто дав Романові перші документи.

— «Кравець — злочинець, хабарник, шахрай». — газети сипали гучними словами. — «Його свідчення не мають ваги, бо він сам замішаний у махінаціях».

Фотографії, підроблені листи, «свідки», які говорили, що Олег обманював партнерів. Це був добре зрежисований спектакль.

У штабі панувала тиша. Настя стояла, стиснувши кулаки.
— Вони хочуть знищити його репутацію. Якщо ми не відреагуємо, люди просто перестануть йому вірити.

— І це тільки початок, — сказав Роман, курячи сигарету біля вікна. — Юра завжди б’є по найслабшому.

Олег сидів у кутку, блідий, ніби з нього витягли всі сили.
— Це все неправда… — прошепотів він. — Але я знаю: людям буде легше повірити в брехню, ніж у мою історію.

Павло вже сидів за ноутбуком. Його пальці лупцювали клавіші, ніби відбивали ритм бою.
— Якщо вони грають компроматом, ми відповімо документами. У мене є копії платіжок, які доводять, що саме Юра організовував схеми, а Олег — лише технічна ланка. Ми викладемо їх так, щоб ніхто не сумнівався.

— Обережно, — зупинив його Роман. — Якщо ми випалимо все зараз, залишимо себе без козирів.

— А якщо ми нічого не зробимо, завтра скажуть, що й ми всі — маріонетки. — Павло кинув погляд на Олега. — Ти готовий говорити публічно, навіть попри все?

Олег мовчав довго. Його очі були вологими, але врешті він кивнув.
— Я вже втратив усе. Хай хоч моя правда щось врятує.

У цей час Юра сидів у кабінеті, слухаючи зведення від свого радника. Він посміхався — задоволено, майже поблажливо.
— Бачиш, як легко валиться стіна, якщо вибити одну цеглину? — сказав він. — Люди самі доб’ють того, хто здався слабким.

— Але Роман не здасться, — обережно вставив помічник.

— Знаю, — відповів Юра. — Тому наступний крок — він сам.

Поки місто кипіло, штаб Романа збирав докази на захист Олега. Вони вирішили зіграти інакше: не просто виправдовувати свого свідка, а показати, хто стоїть за фальшивим компроматом. Настя розшукала журналістку, яка колись працювала на одного з Юриних людей, і та погодилася надати інформацію. Вона підтвердила: документи проти Олега — підробка, створена на замовлення.

— Це наш шанс, — сказала Настя. — Якщо ми викриємо їхню брехню, ми не лише врятуємо Олега, ми вдаримо прямо в серце їхньої машини.

Роман кивнув.
— Добре. Але пам’ятайте: кожна наша перемога наближає їхній удар. Юра не зупиниться. Він піде далі, ніж ми можемо собі уявити.

У цей момент телефон у штабі задзвонив. Голос на іншому кінці дротів був сухим і холодним:
— Романе, ви лізете занадто глибоко. Якщо хочете жити — зупиніться.

Зв’язок обірвався. І в кімнаті стало так тихо, що чути було лише, як у склянці стікає крапля чаю.