Розділ 6

Розділ 6

  Куржва ступала по розбитому камінню табору, відчуваючи, як втомлені лапи ледве тримають рівновагу після тривалого тренування з Бурею. Сонце вже піднімалося високо над деревами, кидаючи теплі плями світла на уламки колон та кам’яні плити. 

Повітря пахло травою, запахами інших котів і сухим листям, а тиша давала змогу прислухатися до кожного хрусту під лапами. Вона ковзнула лапою по гладкій плиті, ледве не спіткнувшись, і тихо зареготала сама до себе. Сміх звучав тихо, але щиро, щоб додати ранку трохи радості. 

  Втома з тренування давала внаки. Серце билося швидше, дихання було трохи глибше, але рухи залишалися спритними, навіть якщо й лапи боліли. Новачка підстрибнула вище, щоб роздивитися галявину, її очі впали на невеликий, пишний кущ, тому уже за пару хвилин кицька була там.

  Куржва обійшла старий кущ, підстрибнула на камінь, оглядаючи галявину, і навіть коротко присіла, відчуваючи тепло сонячних променів на спині. Вона струсила лапи, щоб забрати маленький бруд, який зачепився на тренуванні. Подивившись на вузьку тріщину між плитами, Куржва ледь не скочила, щоб заглянути всередину, але вчасно зупинилася, щоб не впасти.

—Хоч би хто помітив… - пробурмотіла сама до себе Куржва, ледве посміхаючись. - Але ні, ніхто навіть не дивиться.

  Вона продовжила тихо пересуватися околицями. Стрибати з каменя на камінь, підстрибувати, нахилятися до різних тріщин, обнюхувати сліди інших котів й навіть трохи прилягти на видному місці. Кожен рух, кожен легкий шурхіт, що відлунював у кам’яних стінах, додавав відчуття пригоди та гри.

  Через деякий час з-за розвалів почулися знайомі кроки. Куржва пригорнулася до холодної підлоги та тихо підняла голову. З’явилися Нора й Сутінь. Нора весело і трохи нахабно підстрибнула, Сутінь крокувала спокійно, але уважно, оглядаючи табір в пошуках попелястої.

—Нарешті ми повернулися! - вигукнула Нора, з яскравим блиском цікавості в очах, коли побачила новачку - Думали, що тебе вже назавжди заточать в лісі! - муркнула Нора, підморгуючи очима, ніби говорячи про Бурю. 

  Куржва тихо видихнула, усмішка з’явилася на мордочці. Вона повільно майнула хвостом й підійшла до подруг. Вушка попелятсох кицьки смикнулися, ніби в передчутті чогось дивовижного. Присівши на холодний камінь разом з Сутінню та Норою.

  Куржва витяглася на холодному камені, струшуючи лапи, а подруги тихо розташувалися поруч. Нора підморгнула, повільно ковзаючи лапкою по підлозі, та згодом обережно підстрибнула, щоб роздивитися табір. Сутінь сіла трохи осторонь, хвіст акуратно накрутився колом, очі уважно стежили за подругами, чекаючи першого слова.

Нора нахилилася, торкаючись носом до невеликого уламку, шерсть на спині тріпотіла від легкого вітерцю. Листя шелестіло під лапами, а сонячні промені гралися на її хутрі, підкреслюючи кожен рух. Вона тихо посміхнулася, зиркаючи на кицьок.

—Лапи у мене ледве тримаються, - прошепотіла Куржва, здригнувшись від несподіваного подиву вітру. - Сьогодні було скучно як й завжди. Буря така скучнаааа!

За цими словами послідував витянутий язик та глузливі очі, які ніби то кепкували з виховниці Куржви. Сутінь повільно нахилила голову, а очі уважно стежили за кожним рухом котів, які були присутні на галявині. Вона повела вусом, нявкнувши.

—Можливо, - промовила вона з невеликим докором - Але ви обидві більше розважалися, ніж тренувалися.

Нора підстрибнула, обурено дивлячись у вічі Сутінні. Сонячне світло підсвічувало її шерсть, а легкий вітер струшував маленькі листочки поруч. Хвіст кицьки смикнувся нервово, очікуючи ще якогось в'їдливого слова від чорної.

—Точно, - пробурмотіла вона спершу, але потім азартно перевела стрілку на Нору - Але то точно не я гралася!

Погляд Куржви ковзнув на коричневу кицьку. Нора схопилася на лапи, хвіст блискуче смикнувся, а шерсть на спині ворушилася від хвилювання. Вона підійшла ближче до Куржви, легенько вдаривши ту лапою, присідаючи на камені.

—Пустувати? - запитала вона з хитрою усмішкою. - Може, підемо до лісу? Ти ж казала, що там лис живе.

Куржва нахилилася, обнюхала слід біля куща і коротко струсила вусами. Вітер шурхотів травою, зносив легкі запахи табору, а сонце грало на її очах. Попеляста шубка коливалася на легкому вітрі, приносячи з собою різні запахи.

—О так! Варто перевірити, - промовила вона, відчуваючи, як серце б’ється трохи швидше. - Але тихо й обережно, щоб під нас ніхто не підрив.

Сутінь повільно повільно кивнула, підводячись. Згодом всі трійко котів підвелося і їхні погляди зустрілися. Вони ніби то говорили: "Якщо хтось помре, то ми не виноваті! Виноваті виховники". Подруги засміялися, вимахуючи хвостом в передчутті чогось блискавичного.

Троє котів рушили далі, ковзаючи лапами по розтрощеному камінні. Їхні голоси ставали одним тоді, коли вони сміялись з чиєїсь помилки. Сонячні промені грали на шерсті, роблячи рухи легкими, а шелест трави й листя додавав відчуття азарту.

Вітер колихав свіжу траву, розкидаючи листя по всюди. Проміння сонця яскраво світили на моторошний ліс. Болото хиталося, видаючи бульки, які одразу ж лопали. Попеляста шерсть зливалася з лісом, залишаючи хіба відбитки лап та блискіт болотних очей. 

Коричнева й чорна кицьки рухалися трохи взаді, обережно розглядаючи все. Куржва була в цьому місці сьогодні, тому впевнено йшла вперед. Ніхто з котів не бовкнув ні слова, в передчутті зустрічі з лисом. Трійко новаків пробиралися хащами, стараючись дістатися до Клану Вовчого Виття.

—Ми близько - пронявчала Сутінь, видно, що саме вона знає цю територію як свої чотири лапи - Будьте обережні, сутулі вовки б'ються за будь що.

Куржва поглянула у вічі Сутінні, кивнувши. Її куточки губ піднялися, коли вона почула слова "Сутулі вовки". Через мить, сміх Нори здійнявся в повітрі. Попеляста кицька хльоснула хвостом, говорячи зупинитись сміятися. Коричнева в свою чергу продовжила хіхікати, тільки тихо.

Сутінь зупинилася й вдарила Нору хвостом, зашипівши. Коричнева новачка побігла вперед, щоб бути дальше від чорної. Фиркнувши, Нора легенько принюхалася. В повітрі літав запах вбитого кролика. Майнувши короткошерстним хвостом, інші також принюхалися.