Розділ 5

Розділ 5 

  М’який, зелений мох під лапами Куржви пружив під кожним її кроком. Він ще тримав холодок ранку, а дрібна роса блищала, відбиваючи слабкі промені сонця, які просочувалися через вузький отвір у печері. Повітря було прохолодним, пахло вологим камінням і землею, а легкий вітер від вхідного отвору шелестів листям зовні.

  Куржва тихо підійшла до Нори, яка ще спала, згорнувшись клубком на моховому килимі. Вона нахилилася, торкнулася подруги лапою й прошепотіла.

—Гей, прокидайся… не спи цілий день! – з викликом пронявчала Куржва.

  Нора повільно підняла голову, хитнула її з боку в бік, заплутуючи лапи в моху. Її очі ще ледве відкривалися, а вуха були притиснуті. Куржва нахилилася до Сутіні, яка лежала неподалік, і обережно смикнула її хвостом, перевіряючи, чи та вже прокинулася.

—Ти що там знову спиш? - бурмотіла Куржва, нахиляючись ближче. - Сонце вже на небі!

  Куржва повільно потягнулася, лапки ковзнули по моху, і вона майже втратила рівновагу. "Ой!" — видала вона, спіткнувшись та трохи змахнувши хвостом, щоб втриматися. Сутінь не стримала посмішки. Вона підвелася на лапи та присіла поруч, підштовхнувши Куржву носиком.

—Гаразд, це було епічно! - видавила Нора, крізь сміх.

  Нора тихо зареготала, прикривши лапкою мордочку. Її вуха притиснулися, а хвіст трохи здригнувся від сміху, коли вона дивилася на Куржву, що рвучко піднімалася після падіння. Пух на плечах Нори при світлі сонця здавався м’яким й теплим, і вона ледве стримувала сміх, ковзаючи лапами по моху.

—Справді… - прошепотіла Нора, усміхаючись, - хоч би й прокинулася, а вже впала. Ти як завжди… героїня ранку!

  Куржва кинула на неї погляд, трохи зневажливий, трохи роздратований, але всередині їй було весело. Вона струснула лапи, щоб змахнути з себе мох, а хвіст ритмічно сіпнувся, немов підкреслюючи її рішучість. Куржва стояла поруч, ображено підвела хвіст та тихо пробурмотіла. Ковзаючи лапою по моху, щоб втримати рівновагу після власного підсковзування.

—Це не я… - промовила вона, ледь підморгнувши, - Мох просто не хотів мене тримати.

  Куржва на мить відвернулася, прикидаючись серйозною, але її вуха й очі видавали посмішку. Нора тихо похитала головою, пробігаючи лапкою по моху, і навіть Сутінь трохи розслабилася, дивлячись на нерівності покриття печери, де мох просів під їхніми лапами.

  Куржва рвучко піднялася, лапи тихо шурхотіли по моху, а хвіст ритмічно сіпнувся, струшуючи залишки роси. Вона глибоко вдихнула прохолодне ранкове повітря, відчуваючи, як шерсть тремтить від легкого вітру, що просочувався крізь вузький отвір у печері. Очі її блиснули азартом та вона різко кинула погляд на подруг.

—Все! Досить валятися. Піднімаємося, йдемо на галявину. Будемо стежити за табором!

  Нора, витягнувши лапи і поправляючи мокрий мох на шерсті, єхидно посміхнулася. Злегка присівши, ніби готуючись до стрибка. Її хвіст легенько похитувався в такт думкам.

—А якщо впадемо ще раз? - прошепотіла вона, показуючи лапою на ще вологий мох.

  Сутінь нахилилася вперед, трохи похитуючись на ковзкому моху, лапи обережно шурхотіли по вологій траві. Вона тихо засміялася, ковзаючи хвостом по землі й хитро підморгнула подругам, наче кликала їх до маленької витівки.

—А може, влаштуємо невеликий конкурс? Хто впаде першим, той програв!

  Вона злегка сіпнулася, щоб зберегти рівновагу, і зиркнула на Куржву та Нору, очі блищали азартом й жартівливою провокацією. Мох тихо хрускотів під її лапками, а сонячне світло відбивалося від роси, роблячи їхню гру ще яскравішою.

  Куржва ледве стримала сміх, струшуючи лапи і стрибнувши на сусідній виступ моху. Її шерсть тремтіла від ранкової прохолоди, а хвіст гордо піднімався вгору.

—Ні, дякую! - сміялася вона, стрибнувши ще раз, щоб показати свою рівновагу, - Цього ранку я точно не хочу програвати!

  Всі троє злегка похитнулися, ковзаючи лапами по моху і тихо реготали, чуючи, як шум їхніх рухів ледь доносився до виходу з печери. Легка ранкова росичка бризкала на шерсть, а сонячні промінчики робили кожен рух яскравим та живим, додаючи легкого азарту в їхню маленьку гру на початку нового дня.

  Троє новаків обережно вийшли з печери. Мох під їхніми лапами тихо шурхотів, а сонячні промені грали на шерсті. Вони прислухалися до шурхоту табору. Дорослі коти виходили з кубел, витягувалися на сонці, хтось зиркав навколо, а вони — тихо слідкували, ловлячи кожен рух.    

  Іноді Куржва випадково чіпала хвостом траву, а та в свою чергу хрустіла. Нора тихо сміялася, намагаючись не привернути уваги. Сутінь ледь не зачепила лапою камінь, і Куржва різко сіпнулася, майже падаючи, але втрималася. Всі троє тихо сміялися, нахиляючись один до одного.

—Тихіше, - прошепотіла Куржва, - Бо нас ще можуть помітити!

  Ранкове сонце пробивалося крізь гілляки, освітлюючи мох під лапами новаків. Куржва притиснула вуха, нахилилася вперед, а хвіст сіпався від нетерплячки. Листя легенько шелестіло та кожен шурхіт моху здавався гучнішим, ніж насправді. Нора тихо підморгнула.

—Я знаю, але це дуже весело! - промуркотіла коричнева кицька.

  Вона нахилилася вперед, ковзаючи лапою по скользкому камінні, ледве не втративши рівновагу. Сутінь тихо зареготала, струшуючи лапи, щоб не ковзнути. Хвіст у неї сіпнувся від легкої тривоги та веселощів водночас.

  Троє новаків крокували далі, прислухаючись та підглядаючи за іншими котами. Кожен рух, кожен шурхіт листя чи моху віддавався у вухах, а випадкові незграбні рухи додавали ранку трохи смішного хаосу. Сонячне світло грало на шерсті, підкреслюючи кожен рух, що робило їхню гру живою та барвистою.

  Куржва сповільнила крок, ковзаючи лапами по камінню серед руїн старої церкви. Нора трохи відстала, поглядаючи на уламки стін і виступи каміння, а Сутінь трималася ближче до Куржви, уважно прислухаючись. Сонце пробивалося крізь тріщини у стінах, кидаючи різкі плями світла на землю, роблячи галявину схожою на шахову дошку тіней та променів.