Розділ 4

Вітер тихо грався листям й тонкими гілками, які стирчали з землі. Високі стовбури розходилися у темні тіні, а сонце вже майже повністю сховалося за горизонтом. Ліс пахнув сирістю, землею і свіжим мохом. Краплі дощу ще зберігалися на листках та блистіли, як маленькі крихітні перлини.

Куржва йшла між деревами, спостерігаючи за кожною тінню, кожним рухом. Вона відчувала, як серце калатає швидко, але не від страху — від відчуття волі, яке до цього моменту було їй заборонене. Хвіст тріпотів у повітрі, вуха насторожено слухали шелест мишей і пташині крики, а очі блищали в останньому світлі.

Кошеня мовчки пробивалося через чагарі й раз у раз споглядало назад. Куржва дріботіла холодним, великим лісом. Сонце уже спустилося та з-за гілок почав виглядати місяць. Поглянувши вгору, кицька смикнула вусом й подалася дальше.

Вдихнувши свіже, морозне повітря Куржва здригнулася. Озирнувшись, кицька побачила хіба густі ліси й відчула солодкавий запах. Здається, вона була уже доволі далеко. Принюхавшись, кошеня почуло свіжий запах мишки.

Пригнувшись, Куржва усміхнулася й поповзла вперед. Тихо, без зайвих рухів. За декілька котячих хвостів біля пенька сіла мишка. Кішка підійшла ще на декілька кроків вперед й напружила задні лапи. Стрибонувши на здобич, Куржва впала на землю, а мишка сховалася.

Фиркнувши, Куржва підвелася й обтрусилася від пилюки. Видихнувши Куржва поглянула на кущі й сказала

—Не погано, – сказала Куржва оцінюючи себе – Але це сеодно не максимум.

Кошеня пошкутильгало вперед. Згодом, хода перетворилася на невеликий біг. Закривши свої очі, Куржва усміхнулася й побігла вперед. Їй було добре. Вона відчувала себе вільною. Вітер легенько подував на гілки, через що ті хиталися. Маленька кицька хльоснула хвостом й призупинилася. Почувся внезапний звук зляканих пташок.

Кішка забігла у кущі й пригнулася, щоб її не помітили. За секунди дві вийшли великі коти. Серед них був трохи більший за неї, похожий розміром на Віхолу. Смикнувши вусом, Куржва примружила очі й почала дивитися на них. 

На вигляд, це були якісь вояки з інших Кланів. В церкві, Куржва багатенько наслухалася про Клани. Здається, що ці коти були з Клану Вовчого Виття. Кошеня підповзло трошки вперед, роздивляючись обличчя.

Озирнувшись на пеньок, який був недалеко від Куржви та вояків, вона усміхнулася й тихенько поповзла до пенька. В неї був геніальний план! Тупіт маленьких лапок роздався невеликою частиною лісу. Зібравши весь свій голос, Куржва промовила грубим, точним голосом

—Що ж ви тут робите, патруль Клану Вовчого Виття? – пронизливо заговорило попелясте кошеня, повторюючи голос Норки – Чи можливо, ви забули хто тут проживає?

Кошеня пригнулося на пеньку, щоб її не побачили. Кицька добре ховалася тут, адже ліс був темний, як її шубка. Єхидно ухмильнувшись, кішка почула новий голос

—Звідки вам знати хто ми, і що ми тут робимо? – промовив старший вояк – Це не ваш ліс. Міток тут немає.

Куржва зітхнула та зістрибнула з пенька, в потім знову застрибнула, вдаючи, що ходить. Попеляста кицька два рази хльоснула хвостом й поглянула на місяць, який уже був зверху. Місяцепік.

—Мишомізкі, – грубим голосом сказала Куржва – Ви такі дурні, що не помічаєте очевидного.

Було видно, що кошеня просто провокувало їх. Кішці подобалося їх дратувати, проте був страх бути впійманою. А якщо вони мене впіймають? Її серцебиття закалатало ще швидше, проте рівномірний вдих заспокоїв її. 

Якщо я почала це, то я й закінчу. Попеляста кицька була на нерівному пеньку. Листя шурхотіло, а здобич, яка не спала завмерла. Час ніби то зупинився. Затамувавши подих, Куржва почула звук іншої кішки

—Жабошубе, – звернулася світло-сіра воячка до кота – Тут є чиїсь сліди. Вони, здається, ще свіжі. 

Куржва випрямила спину, щоб подивитися на їхні тупі пики. Коти перезирнулися, адже були в захваті що цей "незнайомець" говоре правду. В цей момент попеляста кицька придумувала щось страшне й величне. Усміхнувшись, Куржва випустила пазурі та почала скребти ними кору

—Вшивайтесь звідси, негайно – кицька говорила це спокійною, проте з крижаним наказом – Нас більше в три раза. Наші кігті гостріші, а зуби, мов лезо. Чи ти посмієш зв'язатися з Зграєю Ейви?

Попеляста кішка стрибнула вниз з усієї сили й вдала, що побіжить саме на них. Вона почула переляканий зойк їхнього новака. Куржва відчула, що вони не збираються йти, тому з острахом побігла геть. За мить, кицька сама побачила, що вони йдуть з території швидкою ходою.

Єхидно усміхнувшись кошеня побігло ще швидше, щоб відчути себе у безпеці. Насправді, Куржві було трохи страшно. Вона не думала, що зустріне вояків Клану Вовчого Виття, проте вона залякала їх.. Круто? 

★★★

Ранок прокрадався у табір тихо, немов боявся розбудити когось зайвого. Над старою церквою повис легкий туман, і павутина між гілками блищала, наче розсипане скло. Десь у кущах дріботів дрозд, обтрушуючи росу зі своїх крил. Повітря було свіже, холоднувате та Куржва виходячи зі свого таємного проходу, мимоволі здригнулася від ранкового холоду.

Її шерсть виглядала скуйовдженою після нічних мандрів. Хвіст раз у раз здригався від теплого вітру. Кошеня мовчки прошмигнуло у кущі, стараючись сховатися. Здається, що її ніхто не бачив. Старші солдати уже вирушали на кордони, а полювальники готові були йти у вилазку.

Куржві здавалося, що між ними не було різниці. Це просто коти, але ні. Полювальники були гнучкіші, а солдати стійкі, мов камінь. Кошеня обтрусилося й пару разів пригладило шерсть, щоб не виглядати такою замурзаною. Примруживши очі, кицька визирнула з кущів та оком побачила темну тінь. Сутінь, а за нею Нора. 

Попеляста кішка вистрибнула з кущів, прямо на подруг. Вони виглядали похмурими, проте одразу після стрибка Куржви викрикнули та Нора вдарила її по голові. Смикнувшись від болю, кошеня поглянуло на них обох, нявкнувши 

—Не вгадаєте де я була – випрямивши груди, гордо муркнула вона – Я була у лісі.