Розділ 3

Розділ 3

Ніч принесла запах дощу й вогкості. Куржва лежала осторонь, у самому краю кубла, згорнувшись клубочком. Мох був сирий і бляклий. Десь неподалік дихали й інші кошенята, але вони не були близько. Дощ тихо моросив у церкві, а вітер потрапляв у середину сховища.

За пару хвилин почулися кроки. Вуха попелястої кішки смикнулися, уважно слухаючи. Серцебиття лунало гучно, і Куржві це подобалося. "Чому мені подобається його хвилювання?" – з докором запитала себе киця. Пролунав голос, що вирвав Куржву з роздумів

—Норко, – з непомітним хвилюванням пролунав солдат – Ми почули запах лисиці на кордоні з Кланом Печерних Кристалів.

Куржва прищулила вуха, щоб розчути все, що відбувається. Десь вдалині цвірінькала маленька пташка. Смикнувши носом, пролунав низький голос

—Шепіт, ти знаєш правила, – почувся стукіт каміння й Норка прошепотіла – Боягузи — тут не виживають.

Куржва аж здригнулася від впевненого й холодного голосу Норки. Прищуливши свої вуха, кицька тихенько підвелася й сіла. Озирнувся навколо невеликої печери, Куржва поглянула на вихід. Там стояло два силуета. Здається, Шепіта та Норки. Смикнувши вусом, кішка пригнулася до землі, відчувши, що хтось глянув на неї.

Тихо фиркнувши, Куржва смикнула хвостом та скрутилася клубком у своє гніздечко. В печері було холодно, тому час від часу її хвіст смикався. Згодом, кошеня заснуло, зойкавши у сні.

★★★

Вітер непомітно задував у невелику, кам'яну печеру. Сонячні промені уже входили у табір, через проломлений дах. Відкривши оченята, кішка закліпала та відсахнулася від яскравого світла, яке світило на неї. Кошеня мовчки озирнулося та підвелося на лапи.

Кицька хльоснула хвостом й почала вмиватися. На дворі, у кущах щось промайнуло, як тінь. Похитнувшись, Куржва перестала вмиватися і підвелася, вирушивши на тепленьку галявину. Перед нею повстало невелике тільце, того буро-сірого кошеняти. Кліпнувши, кицька випустила пазурі, готова захищатися. Побачивши за Смереком якусь постать, кішка втягнула кігті, впевнено промовивши

—Не п’ялься. Я не вітання – кицька проковтнула слину та поглянула коту у вічі – Я – наслідок.

Куржва підступила на крок вперед та сміливо поглянула йому в очі. На мить, їй здалося, що він похитнувся, так і було. Усміхнувшись, кицька рушила вперед, залишивши його думати. Прищуливши вуха, кицька відчула, що коло неї хтось йде. Це була коричнево-бура кішка. Раптом, збоку з'явився ще хтось. Чорний, як сутінки.

—Ха! – почувся регіт чорної кицьки, а пізніше уже й слова – Ти би бачила його пику. Класно відповіла.

Попеляста кішка поглянула їй в очі, примруживши їх. Хльоснувши своїм хвостом, кицька зрозуміла, що це була за постать. Куржва зупинилася та нявкнула

—То це ви дивилися за мною? – Куржва була спантеличена, що вона когось зацікавила – Як вам звуть то? – уже спокійніше додала кицька.

Чорна кішка з коричневою перезирнулися та зупинилися разом з нею. Фиркнувши, коринева кішечка присіла та лизнула грудку. За мить, вона відповіла

—Припустимо, що це були ми – відповіла кицька, поглянувши на Куржву – А так то, мене звуть Норка, а її Сутінь.

Сутінь гордо майнула хвостом, кліпнувши. Кошеня смикнуло своїм вусом та пішла вперед. Озирнувшись назад, чорна кішка покликала їх помахом хвоста. За мить, кроки кицьки стали швидші та вона уже бігла, промовивши

—Ми, – почала Сутінь, але на мить вона заткнулася – Чорні птахи, яких ніхто не зможе замітити. Сутінь, Нора й Куржва.

Чорна кицька хльоснула хвостом й зникла у ближніх кущах, навіть не показуючи себе. Озирнувшись навколо, вона побачила руду кицьку, Лисичку. Стрибонувши прямо перед нею, вона просичала, вдаривши молодшу по голові.

—Слабкі, тут не виживають, Лисице, – з глузливим тоном нявкнула Сутінь – Чи ти не знаєш правила?

Куржва здригнулася від її слів, адже чула десь таке. Смикнувши вухами, кицька підстрибнула та майнула хвостом, вирушивши в протилежні кущі. Стрибонувши у зелені листочки, Куржва вистрибнула прямо на Нору, яка вирішила підіграти.

Нора ухилилася від стрибка та вдарила Куржву у живіт. Усміхнувшись, Куржва прорахувала її ходи та стрибнула прямо на неї. Смикнувши вусами, кицька повалилася у кущі, через важкого стрибка Сутінні. Там попеляста кицька підвелася й як тінь поповзла вперед кущами, думаючи про свої дії. 

Зупинившись, кішка напружила лапи й вибігла прямо на Сутінь, вп'явшись зубами в її лапу. Роздався зойк та Куржва одразу повалилася на землю, через важкого удару лапою.

—Ауч! – сказали хором двоє кицьок, глянувши на Нору – Круто попрактикувалися, але час відходити від чужих очей. 

Куржва прослідкувала за поглядом Сутінні та побачила там сіру кицьку. Ейва. Попеляста кішка буркнула щось, проте озирнувшись, не побачила там своїх нових друзів. Раптом, в її животі щось пробурчало й Куржва зрозуміла, що не снідала.

Окинувши галявину своїми очима, кошеня побачило свіжий кагат свіжини. Принюхавшись, Куржва вирушила до здобичі. На шкурі вона відчувала якийсь погляд, ніби хтось дивився на неї дуже щільно. Здригнувшись, кицька випустила пазурі й рушила далі.

Уже біля кагату свіжини, Куржва почала вибирати собі здобич. На її очі потрапила невеличка мишка. Нагнувшись над нею, кицька зрозуміла, що перед нею хтось встав. Це був кремезний темно-сірий кіт, більше за неї в два рази. Відійшовши крок назад, щоб роздивитися кота, кицька побачила ще світло-кремову кішку. 

—Чому це ти береш нашу здобич, малявко? – з докором запитав її темно-сірий кіт.

Куржва була в захваті з того, що їй не дозволено брати здобич. Хльоснувши своїм хвостом по землі, попеляста кицька поглянула йому прямо в вічі, чекаючи, поки він ще щось скаже. Замість нього, заговорила його подруга

—Перше, їдять вояки, – промовила новачка – А потім, безмозглі кошенята.

Біля них зібралися деякі вояки та інші кошенята. Озирнувшись навколо, кицька побачила у кущах Сутінь і Нору. Випрямивши свою спину, кішка почула голоси якихось вояків, ніби то, новаків звали Віхола й Смерч.