Розділ 2

Розділ 2

Вітер тихо віяв по обгорілим листочкам. Ще зелені кущі мерехтіли в сонячному промені. Цвітка йшла коло Кіпі. Впереді, трохи збоку була Снігурка — біла кицька з гострим характером. Вела їх м'язиста кішка, яка тихо спостерігала за всім.

Четверо котів йшли тихо, не промовляючи ні слова. Кошеня замислилося, згадуючи тіло матері та двох кошенят. Здригнувшись, Цвітка зробила холодний погляд та зіщулила зіниці. "Не я зробила себе такою — в думках промовило кошеня — Саме попіл, наважився зробити це першим"

—Ну й видовище, — з ноткою глузливості нявкнула біла киця — Здається, попіл не лише хутро обліпив.

Цвітка непомітно майнула хвостиком та пильно поглянула на лапи Снігурки. Відвівши погляд, киця тихо видихнула й прискорила крок. Голова була втуплена в землю. Прищулені вуха уважно слухали, що твориться у лісі.

Попелиста кішечка з плямами сажі на тілі, й світлими мазками на лапах підвела голову. Цвітка побачила зруйнований "дім". Вхід був укладений каменями та гіллям. Поглянувши на м'язисту, з фіолетовим відтінком кицьку, смикнула вусом. Цвітка озирнулася навколо та підстрибнувши, залізла на камінь. Зачекавши, поки всі перелізуть, кошеня стрибнуло униз. 

Тихо ступаючи по долівці, вкриту мохом й каміння, відсахнулася. Земля була жорстка й не приємна для її м'яких подушечок лап. Змахнувши хвостом, кошеня з швидким темпом подалося за трьома котами. Весь патруль розійшовся по сторонам, залишивши Цвітку у розгубленості.

Почувши стукіт каміння, попелиста киця підвела голову. З кори дерева вилізла сіро-біла кішка. Вона була вся у шрамах, а її очі холодні й безжальні. Глитнувши, кошеня непомітно смикнуло хвостом й почала дивитися за рухами кішки. Цвітка відчувала її плавні рухи та на мить закрила очі. Відчувши стрибок, киця прийшла у тяму. За мить, роздався клич

—Норко, кого ви привели? — з похмурістю запитала кішка.

Побачивши як погляди обох кішок зіткнулися, у кошеняти почало здиблюватися хутро. Змахнувши головою, Цвітка почала чекати. Норка лизнула своє плече, відповівши

—Кошеня. — промовила Ангулема — Воно було єдиною живою душею на фоні попелу й вогню.

Здається, що всі коти затамували подих. Краєм ока, попелястове кошеня побачило розлюченого кота. Почувалися вигуки. У де кого вони були з присмаком жалю, а у деяких з принципом "Вона проклята!". Проклята, проклята, проклята. Ці слова відунювалися у голові Цвітки. Почувши гаркіт, киця здригнулася, уставившись у землю

—А ну, заткнулись! — прошипіла лідерка. Її хвіст раз у раз смикався — Ходи, представся.

Захитавшись, киця почала робити перші кроки до дерева. Всі коти розлючено шипіли, пропалюючи її поглядом. Зі звуків, Цвітка зрозуміла деякі значення. Коти, було їй не раді. А пошрамовану кицю звали Ейва. Ці пару митей, була ніби ціла повня. Напруживши задні кінцівки лап, кошеня стрибнуло на гілку.

Цвітка озирнулася галявиною. Десь Кіпі та Снігурка тихо шепотілися. Шерсть у котів наїжачувалася, а маленьке кошеня хитаючись, стояло на дереві. Проковтнувши клубок шерсті, киця поглянула на Ейву. Кивнувши собі, попелиста киця задумалася. Махнувши хвостом, промовила

—Моє ім'я, — біла киця затамувала подих — Моє ім'я — Куржва!

Відчувши на шубці жахаючі погляди, ще раніше Цвітка розгубилася. "Прокляте кошеня!", "Нам потрібно вигнати її!". Серед цих голосей, вона почула один. Єдиний, який вона могла розібрати повністю. Очі були розгублені. Куржва відступила крок назад, забувши, на чому стоїть. В той же момент, кошеня впало

—Це кара! — заверещав якийсь з котів — Вона проклята та ще й незграба.

Всі коти в мить зареготали. Заплутана у особистих лапах Куржва, різко підвелася на лапи. Кошеня прижало хвіст та поглянуло на Ейву. Лідерка нічогісінько не сказала. Побачивши, як смикнувся її хвіст, попелиста кішечка розлютилася. Натомість, Ейва відповіла

—Що ж, Куржво, — звернулася до кошеняти лідерка, повернувши голову убік киці — Насолоджуйся життям. 

У погляді зблиснула іскринка самовдоволення й глузування. Ейва смикнула вухом та стрибонула на землю. Куржва легенько похитала головою та зникла у кущах. Її очі блимали у тіні. Коти на галявині переглядалися та шепотілися.

Куржва й не замітила, як маленькі, блискучі кігті випустились. Вишкіривши свої зуби, киця відвернулася та присіла, спостерігаючи. Коти перемовлялися, хутро влягалося з кожною митею. М'язисті лапи стукотіли по камінні. Велика постать вийшла із-за дерева й смикнула вухом

—Вам всім пора зайнятися чимось корисним — серйозно, але з ноткою агресії промовила Норка — Калина, Шепіт й Нічний. Кордон з Кланом Ромашкових Полів.

Почала заступниця. Куржва підвелася та підійшла трохи ближче, проте не відходячи далеко від тіні. Киця уважно слухала слова Норки, зважуючи все. Перед очима попелястої кішки пробіглися маленькі постаті, й Куржва перестала слухати

—Лист, візьми з собою котів та пополюйте коло .. — Куржва так і не дослухала.

Підстрибнувши, кошеня почало обережно наближатися до кошенят. Руденька стрибала навколо, буро-сірий кіт стрибав та випускав кігтики, а сіра кішка балакала. Куржва рушила до котів, посмикуючи вусом. Озирнувшись навколо, киця запитала

—Е.. Привіт? — невпевнено почала кішка — Можливо, пограємось?

Троє кошенят перезирнулися та різко підстрибнули. Їхні очі замиготіли, а вуха нагострилися. Сіра киця вийшла наперед та змахнула лапою у повітрі. Прошипівши, зиркнув на Куржву 

—Звісно ні! — почала було Фіалка — Ти страшна!

Буро-сірий котик підстрибнув та став ближче до попелястої кішки. Його очі блимнули, а шерсть здибилася. У нього був блакитний погляд. Холодний, як лід. Кліпнувши, Куржва відійшла на крок, а котик глузливо промовив

—А ми з страшними, не граємо — додав Смерек, примруживши очі — Боягузка!

Останнє, руде кошеня помало вийшло вперед. Вигляд був впевненим, проте дихання видавало сумління. Куржва оглянула руду кицю з білою грудкою, смикнувши вусом. Лисичка підійшла ближче та фиркнула