Розділ 1

Розділ 1

  Маленька, біленька кішечка весело скакала на галявині. Трохи темніша киця сиділа та вмивалася, раз у раз поглядаючи на кошенят. Цвітка поглянула на сестру, усміхнувшись. Віола не звернула на це увагу, проте її братик Буран, усміхнувся у відповідь, вдаривши Віолу у бік.

  Цвітка озирнулася на пишний ліс, вкритий мохом та різними кущами. Очі не кліпали, роздивляючись все. Як тут, попри кішку пролетів метелик. Жовтий, ніби прилетів з самого сонця. Махнувши лапкою, весело чкурнула за метеликом. Вона ще не знала, що деякі спогади її рятуватимуть, а деякі навпаки.

  Стрибонувши на половинку сонця, пришпилила його до землі. Крило метелика ще з два рази сіпнулося та затихло. Цвітка забрала лапи, як тут створіння злетіло ще раз. Підстрибнувши високо вгору, кицька впала на спину. Кошеня усміхнулося та озирнулося на домівку, проте її було не видно.

  Сіпнувши вусиком, поскакала далі. Цвітка стрибонула на вологий мох. Вчора вечером йшов великий дощ, тому мох був слизьким. Киця побігла вперед, послизнувшись на корі. А ще кора! Спритно підвівшись на лапи, підійшла на крок два вперед до дерева. 

  Біленька кішечка присіла та лизнула грудку, озираючись навколо. Озирнувшись назад, звідки прийшла, підскочила. Там було безліч диму, а іще крики двуногів! Цвітка злякалася та чкурнула під дерево, малесеньку дірочку. 

  Кошеня вмістилося туди та почало чекати. За пару митей, порох дійшов до сюди. Дихати стало важко. Підсвідомо вона відчувала, що щось не так. Ліс не зовсім такий, як зазвичай, і щось невидиме спостерігає за нею. Серце калатало швидше, а шкіра злегка тремтіла, мов перед першим викликом. Очі поширилися від страху. Майнувши хвостом, принюхалася. 

  Нічогісінько не було чути, хіба порох. Вітер — став ворогом. Саме він ніс дим сюди. Хекавши раз у раз, киця скрутилася у корінні дерев та закрила очі. Дихання стало рівним, проте інколи чувся кашель. Білі боки кішки обсипало порохом, але киця таки й заснула.

  Не знати, скільки пройшло часу. Попри вуха пролетів спогад. Слова її матері: "Якщо щось трапилось, то ховайся". Цвітка відкрила оченята. Коріння дерева було оббите чорними цятками. На кінчиках, воно було все чорнюще. Смикнувши хвостиком, кішечка вилізла з тимчасового сховку.

  Вдихнувши повітря, захекалася. Цвітка поширила очі та побігла до рідної галявини. Трава була покоцана та чорною, вітер насищено віяв, ніби нічого й не було. Мить, і кицька уже пролазила через незнайомі сухі кущі. Визирнувши з гілок, побачила згорілу галявину. 

  Примруживши свої очі, смикнула кінчиком вуха. Її зелені очі побачили десь у кублі темний хвостик. Тіло завмерло. Кліпнувши очима, Цвітка побігла до розваленого кубельця. Пару митей та киця уже була там. Тіло матері, брата та сестрички не порушно лежали на погорілій соломі. Лапи заціпеніли. Киця не порушно стояла та дивилася на темне хутро матері. Вона була єдиною краплею життя на цій мертвій галявині, а сонце, загублене в димі, яскраво світило на неї.

  Далеко за пагорбом почувся шерех. Потім ще один. Пісок змішався з легкими кроками. Троє котів повільно наближались на тлі багряного неба й темного згарища, вони здавались волоцюгами з іншого світу. Біла кішка з відтінком фіолету йшла попереду. М'язи під шкірою рухались чітко, мов лезо. Вона не видавала жодного звуку, хоч ступала по гілках. Її жовтуваті очі ковтали обрій. Позаду — біла киця. Світла, мов мороз на камені. Рухалась легко, але дивилась навкруги з колючою байдужістю. Останньою йшла рудо-коричнева кішка. Молода, гнучка, із постійним лукавством у зіницях. Вона перша завмерла

—Дивіться, хто це у нас тут, – промуркотіла Кіпі.

  Цвітка не озиралася й не тікала. Кішка уже давно відчула, що хтось йде. Снігурка пирхнула та поглянула на кошеня 

—Хей, ти, згарище, – з помітною ноткою сміху звернулася біла полювальниця – Ім'я? 

  Кішка мовчала ще хвилин зо п'ять, поки не відчула шепіт у вухах. Хутро почало раптово здиблюватися. Киця повернулася до котів. Очі були втуплені в землю. За мить, самітниця прокреготіла

—Ц..Цві..тка, – закривши оченята, додала – Цвітка

  Кіпі чутно розсміялася. Раніше біле кошеня, смикнуло кінчиком хвоста. Промені освітлювали сажу на шубці кицьки. Цвітка підвела голову, з холодом дивлячись на молоду кішку. Гострі очі Кіпі вп'ялися в неї, мов кігті яструба

—Цвітка? Серед цього пекла? – заговорила біленька кішечка – Може, "Промах", було б краще?

  Рудо-коричнева кішка махнула хвостом. По вигляду, очі Кіпі зм'якшилися. Проте за мить, її очі наповнилися холодом, а хвіст почав посмикуватися раз у раз

—Або "Обгоріла", – шепнула Кіпі на вухо Снігурці

  Норка не сміялась. Вона підійшла ближче. Раптом стала мов тінь, мовчазна й важка. Її погляд пройшов Цвітку наскрізь. Цвітка витримала погляд кішки та випустила пазурі. На це заступниця всього лиш обернулася та пройшла кілька кроків вперед

—Ти йдеш? – внезапно запитала Норка

  Цвітка ступила крок вперед та поглянула на Снігурку та Кіпі. За мить, самітниця пішла вперед. Кіпі та Снігурка перезирнулися і вирушили за Норкою. Від тоді її ще називали Цвіткою, але в повітрі вже виростало нове ім’я. Ім'я згарища та попелу.