Пролог

  Вітер свистів понад голими деревами. Небо — його не було, лише темрява. Почувся звук тріска й із-за дерева визирнули голубі очі. Повільні, обережні кроки лунали у лощовині, заповнюючи простір. За спиною почувся шепіт та кіт різко обернувся.

  Дерева стали чорними, як і раніше зелена трава. В повітрі був дим. По де-куди літав порох. Темна сажа ліпилася до хутра. Примруживши очі, сірий провідник побачив тінь у деревах. Відступивши крок назад, прогарчав

—Чому ти ховаєшся, – почав перші слова кіт – ..

  Взаді вистрибнув силует та приземлився прямо перед Зоревухом. Прошипівши, провідник випустив пазурі. Тінь розвернулася та простір засяяв зірками. Кристальний предок обернувся до кота, промовивши

—Вітаю, Зоревух, – незнайомий кіт привітався кивком голови, продовжуючи – Я прийшов, щоб повідомити тобі про небезпеку.

  Великі вуха смикнулись у повітрі, а кігті втягнулися. Провідник Клану Вовчого Виття озирнувся навколо, поклонившись Кристальному коту. Зоревух ступив крок вперед й розмите тіло кота покрокувало галявиною.

  Було прохолодно. Десь чулося шурхотіння здобичі. Наляканої. Провідник здивувався, проте мовчки слідував за вояком. Дим піднімався вище й вище, заповнюючи все довкола. Предок різко зупинився, серйозно вказавши лапою у напрямок згарища

—Настає згарище, Зоревух, – затамувавши подих, кіт озирнувся на провідника – Виживший, знайде силу в собі й знище віру, яку ви будували повнями.

  Сірий кіт нагострив вуха, почувши перелякані крики. Голосів було не розібрати, відкривши рот, Зоревух зойкнув. Його лапу обпік червоний вогник. Хвіст хитнувся та почувся шепіт Кристального вояка 

—Згарище настає, Зоревух – прошепотів вояк, зникаючи – Прийде щось страшніше, ніж теперішні вороги.

  Провідник крикнув услід Кристальному вояку, проте той, здається й не почув. Зоревух побіг уперед, стараючись відірватися від червоного вогника. Кліпнувши очима, він опинився в затишному кублі.

  Вітер залітав у холодне кубло. Засапані вдихи й видихи лунали у затишному місці. Хвіст ще трохи пік, ніби все це було насправді. Зоревух на мить закрив очі й перед ним постала темна постать, на лиці силуету була яскрава посмішка. В той момент, в його вухах повторилося попередження Кристального вояка. "Настає згарище, Зоревух. Прийде щось страшніше, ніж теперішні вороги". Різко відкривши очі, кіт підвівся й озирнувшись, вийшов на галявину.

★★★

  Листя на деревах тихо гойдалося від вітру. Здобич тихо шурхотіла у кущах, готуючись до сну. Місяць піднімався вверх, освітлюючи ліс. Голоси котів лунали з лощовини. Новоприбулі уже стрибати по камінні, щоб перейти болото. 

  Згодом всі перестрибнули і сріблясто біла кішка повела гурт котів дальше.  Коти повсідалися на місця. Де хто перемовлявся з іншими Кланами, а де хто віддавав перевагу хіба однокланівцям.

  Сріблясто-біла киця вистрибнула на дерево. Найнижча гілка легенько похитнулася і кішка уже була на гілці. Срібнозора кивком голови привіталася з іншими провідниками, оглянувши галявину. Сірий кіт оглянув її зверху до низу й підвівшись на лапи, голосно промовив

—Я радий бачити тут Клан Печерних Кристалів й Клан Ромашкових Полів – Зоревух з повагою кивнув обом провідникам – Сьогодні ми всі зібралися тут, щоб поділитися новинами.

  Сірий провідник кивнув Лавандозору, щоб він говорив перший. Білий кінчик хвоста смикнувся, і бурий кіт уже стояв на своїх лапах. Оглянувши лощовину, Лавандозір промовив гучним, спокійним голосом

—У нашому Клані все гаразд, – замокнувши, провідник оглянув своїх котів, провадивши – Здобич ведеться добре. Так само, у нас появилася нова новачка. Веснянколапка.

  По галявині пролунали вітальні вигуки, коли всі затихли Лавандозір кивнув головою провідниці Клану Печерних Кристалів й відійшов назад. Впевнений крок вперед та сміливий погляд окинув всю галявину. Срібнозора майнула хвостом, почавши

—Здобичі вистачає, – на мить задумавшись, киця відійшла назад, додавши – Більше ніяких новин немає.

  Останній, сірий провідник смикнув вусом й підвівшись на лапи, оглянув галявину. Зоревух згадав слова Кристального вояка й подумав розказати всім Кланам. Вдихнувши морозне повітря, голосно оголосив

—Мені прийшло пророцтво про небезпеку! – всі охкнули й перезирнулися, проте кіт продовжив – Прийде виживший, який віднайде силу в собі й знище все, що ми будували повнями.

  Коти на галявині почали панікувати в той час як провідники нервово перезиралися. Сміливість у очах Зоревуха пропала та він захитався. Випустивши пазурі, кіт нявкнув 

—Я думаю, – продовжив провідник – Зборище можна закінчити.

  Срібнозора й Лавандозір кивнули і стрибонули з гілки на землю. Ґрунт — змішався з прихованою панікою. Зоревух ступив на землю останнім і одразу ж пішов до свого Клану. Зібравши котів, провідник махнув хвостом. Прищуливши свої вуха кіт почув хіба декілька голосів страху й паніки

—А якщо виживший уже серед нас? – заговорила кремово-руда киця.

  Зоревух махнув хвостом та покрокував галявиною, ведучи за собою своїх вояків. Трава розгойдувалася на вітрі. Світлячки літали лісом, освітлюючи найтемніші ділянки. Провідник Клану Вовчого Виття видихнув й оглянув котів ще раз.

  Воєвода і ще двійко вояків замикали патруль, тихо говорячи про щось. Зоревух уважно прислухався та почув уривок слів

—Ми не дамо цьому, вижившому, – з острахом, але й з невеликим сарказмом промовив молодий вояк – перемогти нас..

  Зоревух хіба поглянув на молодого кота й покрокував швидше, підганяючи загін. Уже за пару митей вдалині виднілося раннішнє сонце. Сьогодні зборище було довгим. На мить промилькнуло у голові провідника.