Розділ 18. Етика та влада

У класичній моделі надто багато відповідальності концентрувалося в одній точці. Режисер відповідав не лише за те, у чому був справді сильний, а й за все інше — драматургію, візуал, звук, акторів, монтаж. На практиці це означало, що він ніс відповідальність навіть за сфери, у яких міг бути зовсім не експертом. З одного боку, це дозволяло знайти винного у разі провалу. З іншого — створювало ілюзію «всемогутності», яка неминуче приводила до зловживань і перевантаження.

У новій системі відповідальність розподіляється: кожна орбіта відповідає за свою зону, а Вектор і Координатор фіксують узгодженість рішень. Це не знімає персональної провини, але робить її адресною: збій у драматургії лягає на нарратив, гра — на режисера з акторів, а загальний результат — на Вектора і Координатора.

Розподілена модель захищає проєкт від аб’юзу, який неминуче виникав у вертикалі влади. Там, де один режисер перетворювався на диктатора, нова система розщеплює владу на кілька центрів. Якщо режисер з акторів починає зловживати своїм становищем — його коригує Координатор; якщо комерційний блокбастер занадто глибоко занурюється у філософію — втручається Вектор. Така структура створює баланс сил, де ніхто не може безкарно підм’яти під себе всю команду.

Етична вага нової системи проявляється і в тому, що вона зменшує залежність кар’єр сотень людей від однієї особи. У старій моделі режисер міг «потопити» проєкт власною нестабільністю: емоційними зривами, фінансовою безвідповідальністю, побутовими звичками. У розподіленій системі ризики розсіюються — проєкт здатний рухатися далі навіть після виходу чи падіння одного з членів команди.

Не менш важливо, що нова модель створює нові механізми визнання. У старій системі «авторство» часто присвоювалося одному імені, навіть якщо десятки людей вклали більше. Тепер внесок кожного фіксується відкрито: орбіти отримують публічне визнання, їхня робота стає видимою. Це знижує відчуття експлуатації й робить участь чеснішою — кожен знає, що його зусилля не розчиняться в тіні одного «генія».

В етичному вимірі нова модель важлива ще й тому, що вона захищає команду від «тиранії» одного. У класиці режисер часто виправдовував будь-яку поведінку своїм статусом «головного автора»: тиском на акторів, ігноруванням фахівців, нескінченними переробками. Коли влада розподілена між кількома режисерами і контролюється Координатором, з’являється баланс. Це не усуває конфлікти, але усуває вседозволеність, яка руйнувала десятки проєктів.

Нарешті, розподілена модель підвищує рівень довіри з боку продюсерів і фондів. У класичній системі вони ризикували всім бюджетом заради одного імені, і будь-які сумніви в його стабільності могли зірвати угоду. У новій системі відповідальність має інституційний вигляд: є структура, де права та обов’язки прописані й розподілені. Для інвестора це означає, що фільм залежить не від психології однієї людини, а від системної архітектури.

Варто окремо зазначити, що ця модель не лише розширює, а й демократизує етичний аспект, адже в старій парадигмі провал однієї зони часто тягнув за собою стигматизацію всього фільму й кар’єри однієї особи. Навіть якщо слабкою ланкою були сценарій або монтаж, критика й ринок били по імені режисера. У новій системі критика може бути адресною: глядач і індустрія розуміють, хто відповідав за драматургію, хто — за візуал, хто — за звук, хто — за акторів. Це робить систему чеснішою й зменшує рівень особистої травматизації.

І, нарешті, розподілена модель формує інший тип влади — владу процедури, а не особистості. У центрі опиняються правила й структура, що регулюють процес, а не емоційна харизма одного лідера. Це наближає кіновиробництво до сучасних стандартів управління в інших сферах — ІТ, науці, архітектурі, де колективна робота давно стала нормою.

Глава 19. Можливі проблеми та ризики

Будь-яка праця була б нечесною стосовно читача, якби описувала лише сильні сторони нової моделі. Система розподіленої режисури, як і будь-яка реформа, не позбавлена складнощів. Більше того, саме обговорення проблем дозволяє зрозуміти, де ховаються підводні камені, і заздалегідь підготувати рішення. У цій главі я розберу ключові ризики, що виникають під час упровадження моделі, і покажу, які інструменти здатні їх нейтралізувати.

Календар і зайнятість режисерів

Зібрати на один проєкт сімох режисерів — завдання, яке на перший погляд здається майже нездійсненним. У кожного з них свої плани, інші проєкти, зобов’язання перед продюсерами чи студіями. У людей із іменем графіки розписані на місяці, а іноді й на роки вперед. Тому ідея зібрати їх разом в одному фільмі справді виглядає як логістичний кошмар.

Однак кіно давно навчилося працювати з набагато жорсткішими обмеженнями. Якщо подивитися на зіркові акторські ансамблі, ми побачимо, що актори з набагато щільнішими графіками регулярно опиняються разом в одному проєкті. Організувати зйомки Роберта Дауні-молодшого, Скарлетт Йоганссон і Кріса Еванса одночасно здається неможливим, але Marvel справляється з цим роками. В акторів не лише зйомки, а й контракти на рекламу, тури, інтерв’ю — і все одно студії збирали їх у потрібному місці й у потрібний час. З режисерами, які не зобов’язані бути на майданчику щодня, завдання простіше.

Попри це, навантаження на календар залишається реальною проблемою. На відміну від акторів, режисери залучені не в окремі сцени, а в довготривалий процес: препродакшн, продакшн, постпродакшн. Не можна просто «прилетіти на тиждень», як це іноді роблять актори, і закрити свою частину роботи. Тут потрібна системна участь, і вона справді може створити серйозні накладки.