Розділ 12. Економіка нової моделі

Головна омана: що більше режисерів — то дорожче. На практиці все навпаки. У класиці одна людина намагається бути «восьминогом», розпорошується між акторами, камерою, монтажем і звуком. У новій моделі кожна функція закріплена за окремим фахівцем, і навантаження в кожного менше.

Класична схема тримається на фігурі «генія-восьминога», який одночасно розв’язує завдання акторів, візуалу, монтажу, звуку, комунікації з продюсерами та індустрією. Результат передбачуваний: людина перевантажується, рішення ухвалюються поспіхом, помилки накопичуються. Кожен збій тягне за собою перевитрату — і кошторис роздувається.

У новій системі один режисер розбитий на кількох. У кожного — своя орбіта, своя ділянка роботи. Вектор відповідає за курс, координатор — за злагодженість, наратив — за драматургію, візуал — за картинку, актори — за ансамбль, монтаж — за структуру, звук — за аудіошар. І це одразу вирішує дві задачі:

• навантаження перерозподіляється, ніхто не працює «фул-тайм» і на знос,
   
• у кожного залишається простір для паралельних проєктів.
   

Особливо важливо це для серіалів і студій із портфельним виробництвом. Там, де раніше один режисер випадав з обігу на рік, тепер він може вести одну-дві орбіти в різних проєктах. Таким чином, згідно з моїм безпосереднім досвідом і спостереженнями, економіка студії отримує +20–30% продуктивності за того ж штату.

Тепер давайте до гонорарів.

Як було згадано вище, у новій системі режисер уже не належить фільму на 100%. Його участь обмежена завданням і строком, у зв’язку з чим його гонорар зменшується пропорційно. Загальна сума розподіляється між кількома людьми, але кожен отримує менше, ніж отримував би «всевладний» режисер.

Для бюджету це не зростання, а зсув часток: та сама режисерська стаття, але розбита між кількома прізвищами. При цьому зникає те, що завжди з’їдало гроші в класиці: перезйомки, переробки, доробки після тестів. Там, де в старій системі на ці «втрати» йшло до 10% кошторису, нова схема зводить їх до 2–3%.

Якість як економічний фактор

Багато хто вважає «якість» абстракцією. Але для економіки кіно це пряма цифра. Чим вища якість:

• тим більше шансів потрапити у престижні фестивалі,
   
• тим вища ймовірність узяти призи,
   
• тим простіше продати права за кордон,
   
• тим довше фільм живе в довгому хвості стримінгу.
   

Нова модель підвищує якість автоматично: люди працюють за своєю експертизою, кожен елемент фільму — окремий ювелірний виріб, над яким працюють окремі руки майстра.

Ще один ресурс, що з’являється лише в новій системі, — зіркові колаборації. Раніше у кожного режисера була одна роль — головний, і вони змагалися між собою. Тепер з’являється можливість об’єднуватися.

Уяви дует: відомий майстер наративу + культовий оператор. Або тріо: режисер по акторах, уславлений у театрі, + зірка монтажної школи + візуаліст з «Оскара». Це як у музиці колаб артистів: охоплення множаться, увага індустрії зростає без маркетингових вкладень.

Такий фільм стає подією ще до прем’єри. Медіа самі пишуть про нього, фестивалі чекають його в програмах. Це економія на промо і водночас приріст цінності для ринку.

Тепер поговорімо про зниження ризиків і страхування

Продюсери й фонди завжди закладають «ризик ключової фігури» у кошторис. Одна людина захворіла або вилетіла з проєкту — все руйнується. У новій моделі ключових фігур кілька, і система незалежна від одного імені. Ба більше, у разі відходу чи форс-мажору функції можуть перерозподілятися між іншими режисерами. Наратив може тимчасово підхопити роботу з акторами, координатор і вектор — частину візуалу і звуку тощо. Так, це не їхня основна зона, але всі вони залишаються режисерами і здатні підтримувати проєкт, доки не знайдено нове рішення. Це знижує вартість страховки і completion bond: ризик колапсу замінюється керованою перестановкою всередині команди. Навіть 1% кошторису — серйозна економія, а головне — проєкт стає для інвесторів менш ризикованим. Це означає, що отримати гроші під таку модель простіше.

Ну і останнє, при цьому вкрай важливе — швидкість виробництва. У кіно вона давно стала фактором виживання: стримінги і телеканали вимагають регулярного потоку контенту, а студії не можуть дозволити собі тривалих затримок. У класиці час іде не лише на самі процеси, а й на суперечки, узгодження, пошук рішень однією перевантаженою людиною. Коли все зав’язано на одного режисера, рішення часто «висять», бо він фізично не може розірватися між десятком завдань.

У новій моделі кожну ділянку веде свій експерт. Наратив ухвалює драматургічні рішення, візуал відповідає за картинку і відразу дає відповідь по кадру, звук закриває свою частину, монтаж — свою. Рішення ухвалюються паралельно, швидко, і все рухається без необґрунтованих заторів. Завдяки цьому проєкт не буксує, а просувається вперед із передбачуваною швидкістю.

Для студії це означає одне: виробництво стає керованим і ритмічним. Замість постійних провалів і затримок з’являється стабільна лінія, на якій можна випускати більше фільмів і серіалів за тих самих ресурсів.

У підсумку нова модель економічно вигідніша не тому, що вона «демократичніша», а тому що вона переводить хаос у систему. Замість втомленого «восьминога» ми отримуємо ансамбль фахівців, і це відразу конвертується в гроші, час і увагу.