Частина 8

 — Ну все-все, гарна вистава, — зітхнув Целестин, театрально ліниво плескаючи в долоні. Він неквапливо підійшов ближче, спиняючись в кроці від Міхаеля, який захлинався в кашлі. Аристократ виглядав… інакше. Ніби й досі той самий хлопець, але хижіший. — Не треба його вбивати, ти ж розумієш?

 — Він знає більше ніж має, — холодно відповів Аш’Манаґілд, навіть не думаючи послаблювати хватку. Шия Тодда небезпечно червоніла, набираючись фіолетового кольору.

 — Заради всього святого, мені не треба більше проблем. Тож, детективе, ви ж будете хорошим хлопчиком та не закричите, щойно мій любий напарник вас відпустить? Ви, раптом що, не думайте про себе надто багато. Мені байдуже будете ви жити чи ні.

 Угода здавалась Міхаелю пасткою, але жити він хотів більше. Зібравши сили, він слабко кивнув. Целестин вдоволено посміхнувся. Він попередньої привітності не лишилось й сліду, навіть погляд став гострішим.

 — Чудово, Аш, перестань його душити.

 Ельф кинув на Целестина косий погляд, але послухався. Він не прибрав руку з шиї Міхаеля, однак продовжив лише утримувати на місці, не намагаючись нашкодити.

 — А тепер, що вам відомо? — підійшовши впритул, холодно запитав Целестин. Він стояв настільки близько, що Міхаель міг розгледіти кожен завиток на масці. — Аш, будь ласка, помовч. Ти вже втягнув нас в проблеми.

 Хоч під маскою й не було помітно, та Міхаель, завдяки близькій відстані, вловив як Аш’Манаґілд скривився самими очима. Проте Целестин безпомилково розпізнав, що саме хотів сказати ельф.

 — Він нічого не знав. Якби ти дав мені кілька хвилин, то я б зміг переконати, що йому почулось.

 — Або підставитись, — незворушно додав ельф. 

 — Тільки спробуй говорити мені про ризики, коли це ти той, хто напав на детектива. 

 Аш’Манаґілд збирався щось сказати, але передумав, стиснувши уста.

 — Ви не збирались повертатись до Турсгуїлу, чи не так? — попри неприємне відчуття в горлі запитав Міхаель. Увага обох миттєво зосередилась на ньому, а ельф трохи сильніше стис шию.

 — І чому ж ви так вирішили? 

 Мимоволі, Міхаель звернув увагу, що Целестин виглядає старшим без награної усмішки чи трохи більше необхідного широко відкритих очей.

 — Припускаю, що й в Зенітон не повернетесь тоді. Навіть аристократи не стали б витрачати великі суми, лише щоб дістатись іншого берега, коли корабель ще пливе назад. Ви тікаєте.

 По тому, як сильніше пальці Аш’Манаґілда впились в шкіру, Міхаель зрозумів, що вгадав. Целестин примружив очі, в них зблиснуло щось небезпечне. 

 — Хм, як скорботно. Ви ж не повірите в альтернативну історію, правда ж? — запитав аристократ. Міхаель ледь помітно похитав головою. — Ви підозрюєте нас у вбивстві того нещасного, я правий? Аш, та заради всього святого, припини його душити.

 Голос Целестина лишався тихим, небезпечно шиплячим. Він, здавалось, знав про Ґавія на носі корабля і майстерно уникав зайвих криків. Аш’Манаґілд послухався, зменшуючи тиск на горло Міхаеля.

 — Я поставив питання, — зауважив Целестин, коли помітив, що Тодд не квапився розмовляти.

 — У вас є ймовірний мотив та ви цілком могли б спланувати вбивство. Крім того, у вас вже є план для втечі. 

 — Ні, так ми грати не будемо. Питання було чітким «ви підозрюєте нас у вбивстві?», і відповідь до нього має бути так само проста. Так чи ні?

 — Ви вбили Дівеса, бо він впізнав вас. Він же саме почав досягати Зенітону, тобто мав би знати нещодавніх втікачів.

 — Що? — вперше за всю розмову на обличчі Целестина проскочило розгублення. Він швидко переглянувся з Аш’Манаґілдом, але не знайшов ніякої допомоги. — Детективе, удайте, що я не почув та повторіть. 

 — Ви чудово почули. Чи вам треба час, щоб придумати нову брехню?

 — Дуже смішно. Але ваше звинувачення не має сенсу. Того чоловіка ніколи не було в Зенітоні. 

 — І я маю просто так вам повірити?

 — Можете й не вірити, але іноземцю потрапити на ринок без товстого гаманця практично неможливо. А я добре знаю кожного перспективного бізнесмена в країні. І нікого навіть з приблизно схожим іменем на території Зенітону за останні кілька років не було.

 — Надто багато в вашій історії не сходиться.

 — Хм, вам важливо тільки знайти вбивцю, я правий? — Целестин поставив лікоть на протилежну долоню, елегантно махаючи рукою в повітрі. Міхаель кивнув. — Тоді ось вам угода. Я — розповідаю історію, а ви забуваєте її щойно спускаєтесь з цієї тераси. То що, домовимось?

 — Я не буду замовчувати ваші злочини, — впевнено сказав Міхаель, хоч й відчував підступну тривогу, яка вимагала погодитись на все, щоб вижити. Він бачив, як невдоволено нахмурився ельф, стримуючись від нападу. Целестин же, напроти, зовсім не змінився в обличчі, ніби очікував таку відповідь.

 — Я не прошу нічого замовчувати, лише не озвучувати секрети, які вам довірили. Хіба це багато?

 — Целестин, — ніби попереджуючи мовив Аш’Манаґілд.

 — Заспокойся. Я просто не хочу мати детектива, який ходить по п'ятах, бо вірить, що я вбив якогось політика, — видихнув Целестин. Він здався Міхаелю втомленим, однак Тодд не брався судити, що ховалось під кількома масками. — Детективе, вдруге я пропонувати не буду.

 Тодд чутко відчував, що терпіння аристократа повільно спливає, навіть якщо той залишається байдужим. Це небезпечно.

 — Гаразд, — попри вагання погодився Міхаель. Грати за правилами Целестина — останнє, що йому хотілось, однак обирати не доводилось. Целестин поблажливо посміхнувся, нагадуючи хижака.

 — Пригадуєте я казав, що мій любий партнер врятував мене від смерті? Власне, ми влаштували масштабну фінансову аферу, а я прорахувався в тому, кому довіряти й моя смерть виявилась платою. Тому зараз ми поза законом в Зенітону та прямуємо до ельфійських земель під фальшивими іменами.

 — То «Целестин»… — не встиг Міхаель закінчити, як його різко перебили.

 — Заради всього святого, звичайно це не моє ім’я! Воно ж навіть звучить убого, — скривився аристократ. — Лорд Річард Кентелл до ваших послуг.