Частина 5

Небо затягнулось темними хмарами, погрожуючи почати проливний дощ. З-за них намагались протиснутись яскравим світлом зірки, але успіху не досягали. В критому приміщенні пароплава стояло два довгих столи під стінами рівно навпроти один одного. На них в білих тарілках лежали вишукані закуски — від канапок з незвично закрученими тонкими шматочками риби до ягід А’ачл, що лежали в рідкій парі — вона розтікалась по столу, підкреслюючи яскравий багряний колір плодів.

Виставлені пірамідою келихи світлого та темного вина видавались Міхаелю небезпечною конструкцією на кораблі, проте вони впевнено стояли. З прихованого радіо — або принаймні непомітного — лунала легка музика, що ніби флер літала залою, намагаючись затягнути з собою в танок. Охочих, однак, виявились одиниці, й ті, лише неквапливо стукали взуттям в такт музиці чи ледь вловимо колихались за мелодією. Пасажирів загалом було набагато менше, ніж зазвичай. Ймовірно, вечерю не всі хотіли відвідувати. Або надто захопились грою в шахи, яку Голос люб'язно анонсував на верхній терасі. Міхаель лише дивувався сміливості та товстошкірості тих, хто під шарпання холодного вітру та постійних погроз зливи, був готовий непорушно сидіти на місці.

Міхаель відчував на собі погляди, деякі були спостережливими, ніби вичікували чогось, інші криві з чітко відчутним осудом, а серед них й ті, які проходили лише мигцем або залишалися з теплотою товариша. План не привертати зайвої уваги та провести спокійні вихідні, Тодд успішно провалив. Мая буде незадоволена. Мимоволі детектив починав жалкувати, що не представився просто аристократом з батьківським капіталом. Йому б навіть повірили.

— Кров єдинорогів така сама на вигляд як і ртуть, — впевнено, й надто голосно заявив Целестин. Ельф поруч скривився, явно втомлений розмовою. — Ніхто б не мав помітити.

— Ртуть більш срібна, а кров єдинорога переливається під світлом, — вставив Міхаель. Можливо, він й не хотів привертати увагу, але й так само впускати можливість продемонструвати знання.

— Детективе! — ліниво помахав хлопець, на обличчі сиділа симетрична усмішка та легкий блиск в очах. — Яка приємна несподіванка. Ви, ніби, слідкуєте за мною.

— Целестине, — з ледь вловимою ноткою погрози сказав Аш’Манаґілд. 

— Тц, я нічого такого не кажу. Як відпочиваєте, детективе? 

— Все добре, дякую, — кивнув Міхаель. — А ви як?

— Дуже цікавий маршрут, а конкурси взагалі знахідка. Ви, до речі, додали родзинки в наше розслідування. Раптом не помітили чогось незвичного?

Міхаель мимоволі звів брови, замислившись. Аш’Манаґілд тим часом поклав руку на плече Целестина, не сильно стиснувши. Хлопець лише відмахнувся. На мить він здався Тодду старшим, більш зрілим, але ілюзія зникла, вартувало лише кліпнути.

— Здається, ні. Круїз проходить доволі спокійно, якщо не враховувати рідких голосних дискусій. Чому ви питаєте? Щось самі помітили?

— Що ви, я люблю шукати, коли знаю, що щось знайду, — засміявся Целестин. — А тут… спокійно, навіть нудно. Тільки уявіть, витратити два дні, щоб врешті зрозуміти, що все спокійно.

— Два дні? Ви не плануєте повертатись? — пожартував Міхаель. Целестин знову засміявся, Аш’Манаґілд навпаки ж, насупився, склав руки за спиною.

— Хтось погано рахує, — сказав ельф. 

— Гей! Моїми вчителями були королівські мудреці. Я не можу не вміти рахувати. Я просто… помилився. Технічно, я навіть правий. Коли прибудемо Аль-Геліо́поль, дорога назад вже буде новою мандрівкою, — ніби дітям пояснив Целестин.

— І кожен новий день — насправді нова ера, — в тон відповів Аш’Манаґілд. Він здавався незворушним, проте Міхаель помітив легку тінь усмішки на його устах. Ельф поглянув на годинник, зітхнув. — Пробачте, детективе, я маю йти. Дякую за розмову. Целестине, ти пам’ятаєш. 

Він не питав, радше стверджував. Кивнувши на прощання Міхаелю, Аш’Манаґілд швидкими широкими кроками покинув зал. Целестин закотив очі, пробурмотівши щось на невідомій Тодду мові — вона ніби шелестіння тихого вітру.

— Ви близькі, — як спостереженням поділився Міхаель. Целестин кілька разів розгублено кліпнув очима, лоскочучи пухнастими віями шкіру. Потім легко, коротко розсміявся.

— Таке стається, коли знаєш когось не перший рік. В якийсь момент я навіть встиг вмерти й таким би й лишився, якби не його допомога, — Целестин перейшов на змовницький шепіт. В його очах грали біси. 

— Вмерти? Я правильно почув?

— Ну, мені покращало, — гордо усміхнувся хлопець. — Нагадайте, і я вам розповім. Це смішна історія, але не для такого шумного місця. А ви, детективе? У вас є хтось?

— В якому сенсі? — розгубився Міхаель. 

— В якому, в якому, у звичайному. Близькі друзі, партнер, діти?

— Є брат, ми близькі.

— Ні, — стиснувши уста, Целестин оцінююче оглянув Міхаеля. — Не близькі. Можливо, як брати, але йому ви явно не розповісте про щось особисте.

— І це ви дізналися по чому, дозвольте поцікавитись? — нахмурився Міхаель. Він примружив очі та склав руки на грудях.

— Нізвідки, — Целестин різко випрямився, невинно кліпаючи. — Лише припущення. Та бачу, що воно правильне. Чи заперечите? Прошу, заперечіть, я готовий вислухати справжню історію! Гарантую, детективе, ваші секрети помруть зі мною.

Міхаель незатишно мовчав. Целестин дійсно мав рацію, але для нього це була тільки чергова гра. Не так детектив хотів ділитися особистим. Тодд зітхнув, та усміхнувся. Вийшло радше криво та натягнуто.

— Ніяких секретів немає. Просто велика різниця у віці, для дітей це критично.

— Як цікаво, — Целестин, очевидно, очікував іншу історію. Він поглянув на годинник та театрально зітхнув. — Вибачайте, детективе, я вже і так затримався. Один шановний купець із Зенітону хотів зустрітись. Може, ще побачимось.

Целестин променисто усміхнувся та легко б загубився серед гостей, якби не яскраві кольори. Він нагадував Міхаелю вогонь — гарний, але близько не підпускав. Вечеря пройшла в тихих розмовах. Триматись осторонь і грати роль самітника Тодду вже не хотілось. Тим паче компанія виявилась дійсно приємною. Міхаель швидко знайшов поглядом Овідію та Найреїс, які завдяки яскравим кольорам виділялись та попрямував до них. Лаеліус звично стояв одночасно поруч й осторонь. До них також доєдналась і Мел з Асой, які прийшли пізніше. Круїз складався набагато краще, ніж Міхаель міг навіть очікувати.