Частина 2

Зайняти себе виявилось відверто важко, але й тривіально проводити час в каюті за читанням здалось Міхаелю не найкращим варіантом. В залі почали проводити сеанси дегустації різноманітних вин з усього світу. Розважати себе в компанії заможних гостей, які вірять у свою інтелектуальну верховність через знання сортів винограду, Міхаель відверто не хотів. Після сніданку чоловік піднявся на верхню терасу та з висоти оглядав гостей, які блукали знизу. Серед тих, хто проводжав краї гір Турсгуїлу поглядом, Міхаель помітив двох друїдів — розлогі роги, що скидались на дерево, важко сплутати. Облич він не бачив, але міг добре роздивитись довгий безформенний одяг мав яскравих зелених кольорів розписаний позолотою, яка складалась в химерні рослини. Щось підказувало Міхаелю, що подібний орнамент зберігався й на масках.

Мимоволі погляд Міхаеля зачепився за жінку, яка стояла біля краю тераси, спершись спиною на поручень та закинувши на нього лікті. Світло-пурпурова сукня виділялась серед темнішого оточення. Коротке волосся колихалось в такт з легким вітром, закриваючи обличчя, яке було помітно тільки в профіль. Раптово жінка повернула голову, дивлячись детективу прямо в очі. Здавалось пройшло більше, ніж кілька секунд, поки незнайомка врешті кліпнула. Вона ледь підняла долоню у своєрідному вітальному жесті, після чого відвернулась від Тодда.

— Подумають! — почувся обурений чоловічий викрик позаду, початку якого Міхаель не застав. 

Обернувшись, детектив зустрів ельфа та на вигляд звичайного чоловіка. Довгожитель був одягнений в традиційну довгу мантію білого кольору. На плечах в нього лежала накидка зі срібного листя поєднана тонким подвійним ланцюжком на грудях. Він мав типові для ельфа гострі риси, які не могло приховати довге темне волосся. Оздоблена золотим пір'ям маска, що ховала лише очі сходилась під гострим кутом на носі.  Ельф тримався в кроці позаду від обуреного чоловіка. 

Врешті Міхаель поглянув і на причину шуму — молодий, не більше двадцяти п'яти, хлопець з яскравим блондинистим волоссям трохи коротше плечей, що падало в очі та було криво підстриженим. Він виглядав мов пачив, на що, ймовірно, впливало пір'я відповідного птаха використане для плаща. Шкіряний корсет підкреслював аристократичну талію. Зелена сорочка переливалась смарагдовим кольором, перетягуючи увагу від золотих прикрас, які були, здавалось, скрізь. Металева маска з химерними візерунками грайливо блищала на сонці.

Помітивши Міхаеля, хлопець ошелешено розкрив  яскраві очі. Він різко закашлявся, кладучи долоню на груди. Ельф не здавався надто враженим, лише порівнявся кроками зі співрозмовником. Через взуття на підборах довгожитель виявився на голову вищий за обох чоловіків. Тодд ніколи не скаржився на низький зріст.

— Вітаю-вітаю! — симетрична білозуба посмішка миттєво з'явилася на обличчі блондина. — Заради Ксіаала, перепрошую за галас. Щиро не очікував зустріти когось так високо. Я — Целестин. Знатимете на кого скаржитись, — Целестин легко підморгнув.

— Хіба що спробуєте мене звідси скинути, тоді я подумаю поскаржитись. Міхаель Тодд, — детектив протягнув руку для вітання. 

— В мене… рідкісна хвороба шкіри, не хочу ділитися, — сховавши руки за спину, Целестин засміявся. По аристократичному — глибоко та проникливо. — Зовсім забув представити вам мого партнера — Аш’Манаґілд з клану Ашеііолу. 

Ельф стримано кивнув, не відриваючи погляду від Міхаеля. Його очі виглядали неприродньо зеленими, яскравіші за одяг Целестина.

— Ви з Зенітону, чи не так? — запитав Тодд, повертаючи увагу на хлопця.

— О-о-о! То ми граємо в дедукцію? Що ще можете про мене сказати?

Целестин склав руки на грудях та підняв підборіддя, ніби кидаючи виклик. Він виглядав щиро захопленим.

— Маєте гарно поставлену дикцію, очевидно напрацьовано, але відчувається природньо. Одяг строкатий, всі матеріали виглядають дорогими. Звикли привертати до себе увагу. Робота у вас не фізична, припускаю, що спадкова. Частина зенітонської аристократії? Хоча радше ні, педанти все ж таки. Вмієте обертати ситуацію на свою користь та знаєте як впливати на людей. А ще ви явно остерігаєтесь оточуючих. 

— Не всі аристократи нудні діди, взагалі то, — несиметрично усміхнувся Целестин. Міхаелю здалось це першим щирим знаком. — А ви гарно вгадуєте.

— Це моя робота.

— То ви детектив? Аж справжній-справжній?!

— Целестин, — застережливо мовив Аш’Манаґілд. Його голос виявився на здивування Міхаеля високим, разом з тим —  впевненим та твердим.

— Я лише цікавлюсь, — Целестин невинно знизав плечима, прикривши очі. — Що можете сказати про нього? 

Легкий кивок в бік ельфа не лишав питань про кого шла мова. Міхаель прискіпливо оглянув довгожителя з голови до п'ят. Майже нічого в ньому не видавало цінних підказок, а те, що кричало — частина ельфійської культури з якою Тодд був незнайомий.

— Гарні манери, припускаю свої статки. Можливо, займається наглядом за вами чи охороною під формою партнерства. 

— Щось слабко, я очікував більшого від детектива. 

— На жаль, я не вмію читати думки та не гадаю на кришталевій кулі. Лише спостереження.

— Так-так, — відмахнувся Целестин. — Я знаю, що вся ця дедукція проста уважність та логіка. Але навіть з нею деяким вдається дізнатись набагато більше. 

— Целестин. 

— Та я ж нічого не кажу! — обурено викрикнув Целестин, поклавши долоню собі на груди. 

— Саме так я й зрозумів. 

Лише секунди вистачило, щоб на обличчі хлопця розквітла підступна усмішка, від одного погляду на яку Міхаель не очікував почути звістку про гарну погоду, що очікувалась ввечері.

— Аш’Манаґілд забув розповісти про себе, тож мій сакральний обов'язок це виправити, — застережливий погляд від ельфа Целестин вправно проігнорував. — Він мій принц без коня, який викрав мене від родини, щоб зараз забрати до свого лісу та тримати заради викупу. А я став ціллю через свою незрівнянну красу та блискучий, неперевершений розум. Уявляєте як тяжко мені доводиться?