Частина 1

Коли в головному порту Турсгуїлу вперше оголосили про планову екскурсію на пароплаві «Розтинач хвиль» до Центрального Даджі, охочих виявилось більш ніж достатньо, щоб забезпечити переправи щодня і без перерв. Проте регулярність рейсів була лише в мріях туристів. Пан Аведаїіл ла Ваусте — президент — попросив в добровільно-примусовій формі не використовувати важливу торгівельну протоку заради розваг. Ходили чутки, що він також любить перевіряти гостей, щоб ті не несли загрози сусідам.  Однак в чому мешканці Турсгуїлу лишались переконаними — в особистій поруці президента за рейс на міжнародному рівні.

Ціни на квитки, відповідно, були достатніми, щоб оплатити місяць життя десь в центрі столиці в одному з найкращих готелів з ранковим краєвидом на ратушу. Та попри це, вільні місця зникали так само швидко, як і з'явилися. Найбільше щастило, звісно ж, тим, хто працював на пароплаві та міг насолодитись подорожжю за чужий кошт.

Нова програма обіцяла певні зміни. Щоб зацікавити в прогулянці ще більше, організатори ввели дрес-код — будь-яка карнавальна маска. Культура Едеміаполю — країни, де карнавали й зародилися — м'яко торкалась кожної нації, що траплялась на дорозі.  І, звісно ж, диковинна ідея знайшла яскравий відгук у вигляді рекордно швидкого викупу квитків. Вільні місця закінчились ще за два місяці. Відправлення планувалось з самого рану суботи.

 ༻━━━━━━━━━━━ ༺

В п’ятницю стояла завіса зі зливи. Погода почала псуватись ще з середини тижня, проте сонячні надії на краще нікого не покидали. Особливо тих, хто віддав королівську суму за прогулянку протокою. Хоч пароплав і був розроблений з урахуванням різних погодніх умов та внутрішнє приміщення могло вмістити до сотні людей, особливою прикрасою все ж були краєвиди. Молитви давно стали архаїчним інструментом, та все ж столицею пронеслись чутки, що кілька впливових бізнесменів зробили великі пожертви до церкви — яка була радше як згадка минулого — без особливих причин. 

Можливо, гроші все ж були привабливим дарунком для всіх, навіть для хмар. Злива закінчилась посеред ночі, залишаючи по собі лише мокрі вулиці та легкий слід туману, що й так був характерний для острівної країни. 

В найбільшому порту столиці — Аелліумі — глядачі почали збиратись з самого світанку. І хоч піднятись на борт змогла б лише мізерна частина, спостерігати й уявляти себе на місці заможних громадян вдавалось всім бажаючим. Перша ж карета з двома білосніжними конями в упряжі прибула лише за годину, о сьомій ранку. Облич ніхто не бачив, лише по зовнішньому вигляду було зрозуміло, що пара — дві молоді жінки. Її очі приховувала елегантна чорна маска з пір'ям, яка була прикрашена маленькими коштовними камінцями. У супутниці маска виглядала примітивніше — проста біла з ромбоподібним вирізам для очей.

Пара поважно піднялась по дорогому трапу на борт. Гостя показала квитки, матеріал яких грайливо переливався на сонці, і їх пропустили до самого пароплаву. Їхній кучер вдарив батогом та з голосним «вьо!» погнав конів з площі. Карета голосно цокала колесами по рівненькій бруківці та швидко сховалась за рогом, де починався промисловий район. Не пройшло й кількох хвилин, як до порту почала прибувати й решта пасажирів. Вишукані, проте легкі вбрання, підкреслювали статус гостей, а маски — різної форми та кольору — не давали описати обличчя. 

Час повільно підходив до відправлення. Бажаючих обговорити білу сукню з мереживом пані, яка щойно піднялась на борт, ставало дедалі більше. Жінка, що перевіряла квитки, стривожено огледілась. Діставши круглий годинник з кишені, вона лише сильніше звела брови. За десять хвилин мала бути восьма, проте бракувало ще одного пасажира.

Порушувати регламент було проти правил компанії, проте не брати всіх пасажирів — не вигідно. Час повільно, але залишаючи по собі гострі сліди, спливав. Жінка нервово відбивала ногою ритм по краю корабля, успішно балансуючи на легких покачуваннях судна. 

За хвилину до відправлення на площі перед пароплавом з'явилася темноволоса жінка, її пасма ледве торкались плечей. Вона неквапливо підійшла до трапу, й так само розтягуючи час, піднялась на корабель. На ній була світло-пурпурова сукня в підлогу з об'ємної тканини, яка обтікала струнку фігуру завдяки золотому поясу у формі листя. Широкі рукава-лямки скріплювались тонким золотим ланцюжком. На ній була звичайна біла маска на все обличчя, але вона не приховувала праве око. 

Жінка легко протягнула квиток, та, не чекаючи перевірки, пройшла на борт. Перевіряюча полегшено зітхнула, проте непомітно закотила очі. Вона покинула пост, а за нею піднявся й трап. Видавши голосний, протяжний гул, пароплав відправився. По порту серед глядачів прокотилась хвиля оплесків. Натовп починав рідшати, та навіть так, багато поглядів проводжали судно до самого виходу з бухти.

 ༻━━━━━━━━━━━ ༺

Навіть найзатятіший скептик мусив визнати, що над оформленням корабля постарались на славу. Відкриті тераси були зайняті спостережливими пасажирами, а ті, кому не вистачило місця, стояли між позолоченими тонкими балками з гравіюванням по боках від основного залу. А ті, хто не зовсім оцінили красу водяного полотна, ховались в закритій частині судна. Двері, однак, ніхто не зачиняв, дозволяючи гостям неквапливим потоком курсувати від залу до терас. Збору від дверей пара сходів вела на верхню терасу, а відразу біля них інша — донизу.

На широкій верхній терасі навіть здалеку проглядалась своєрідна підвищеність, де розмістилась кабіна капітана. Через округлі вікна звідти, певно, відкривався неймовірний краєвид.