Розділ 5 + епілог

 Лерой всівся у м'яке крісло з червоною обшивкою, поки Луелла пішла на кухню по напої, і роздивлявся її будинок. Подиву не було кінця. 
Ззовні будинок здавався звичайною, охайною оселею, хіба що таким, який середньостатистична американська родина купити не в змозі. Та всередині він здавався палацом – висока стеля з ліпниною і великою люстрою, дорогі меблі з якісної деревини, квіти у старих вазах з ручним розписом. Все це ховалося за простим синім фасадом і тіснилося на двох поверхах. Ніякого несмаку, властивого багатим дурням – будинок виглядав дорого за рахунок якісних речей, а не золотих меблів і кришталевих люстр. Лерой почувався в цьому осередку антикваріату маленьким, неохайним і затиснутим в куток, тому схрестив руки на грудях, поглядаючи на порцелянову статуетку чоловіка і жінки, що стояла на комоді біля програвача. Жінка у середньовічній рожевій сукні, наче у принцеси, приймала квітку від порцелянового чоловіка у білому парику. 
– Я тут, – Сказала Луелла, входячи у вітальню з тацею. Лерой ледь помітно здригнувся, відриваючи погляд від статуетки. Натомість роздивився тацю – пляшка віскі, два стакани з льодом і миска шоколадних цукерок. Луелла нетерпляче поставила її на журнальний столик і сіла на краєчку дивана зліва від Лероя. Той побачив цукерки і запитально подивився на неї. – Що? Я весь день не їла солодкого. 
– З вашої фігури не сказати, що ви любите шоколад, – Він взяв пляшку і відкрив її. Налив спочатку Луеллі, потім собі. Вона посміхнулася. 
– Я сприйму це за комплімент, дякую, – Вона зробила ковток віскі і одразу закинула до рота цукерку. Потім відкинулася на спинку дивана, тримаючи склянку високо, аби не розлити. – Я готова слухати. Не соромтеся плакати, ці стіни нікому не розкажуть. 
– Як мило, – Пирхнув Лерой, також відкидаючись на спинку крісла. На мить шию пройняло болем, і він трохи скривився. – Які брудні подробиці хочете? 
– Хочу стислий переказ, краще без сльозливих подробиць. 
– Як на вас не схоже, – Лерой зробив ще ковток, і, врешті-решт, зробив глибокий вдих. – Ви знаєте, що саме зробив чоловік, якого я декілька, наголошую, лише декілька разів легенько пнув у залі суду? 
– На ньому було багато великих крадіжок і декілька вбивств. Я замовляю доставку газет, а не в печері живу. 
– Справа в тому, що він скоїв три вбивства. Два у спробі зґвалтування і одне у спробі грабіжу. Так сталося, що цією третьою жертвою стала близька мені людина, – Лерой втупився у склянку, деякий час мовчав. Луелла мовчки жувала цукерки і пила, не підганяючи. Зрештою, він продовжив. – Тому я не міг покинути розслідування, не міг дозволити комусь з начальства дізнатися, що я мав зв'язок з жертвою. Мене б відсторонили, бо я, чесно сказати, подумував того покидька вбити. Але вийшло тільки посадити його на довічне. 
– Це ж чудове покарання, – Луелла кинула цукерку до рота, одразу запиваючи її віскі. Цей рух “цукерка-склянка” виходив у неї автоматично. – Це краще, аніж швидка смерть, ні? Посидить у чотирьох стінах, поки хтось з інших в'язнів не вб'є його заточкою.  
– Зараз я теж так думаю, але, коли ти у горі, світ сприймається по іншому. Хоча на тому засіданні я не хотів його вбити, але емоції взяли гору, і я просто хотів виплеснути їх на когось, – Лерой зітхнув, допиваючи віскі до дна. Луелла одразу поновила, жестом запрошуючи продовжувати. – Колеги придумали мені стан афекту, що, напевне, було частково правдою, і я просто жив на свої заощадження сім місяців. Вони стверджували, наче не знали про мою близькість з жертвою, але бачили ніби я ходжу блідий і трясусь, хоча у той день я був спокійнішим за штиль. Та суддя повірив, як і у те, що я не знав, що зв'язок з жертвою не потрібно приховувати, аби детектив потім не працював на емоціях і бажанні помсти. У таких випадках його зазвичай заміняють тим, хто має тверезий погляд на ситуацію і чисте почуття справедливості, – Лерой сумно усміхнувся, проводячи вказівним пальцем по краю склянки. – Я ще непогано обійшовся, раз мене все-таки повернули. З поганою репутацією, але повернули. 
– Наскільки ви були з нею близькі? – Раптом спитала Луелла, і Лерою на мить перехопило подих. Він не став опускати погляд, дивився прямо, але в себе. 
– Вона була моєю нареченою, – Він знизав плечима так, наче зараз розповідав, як його улюблена команда з футболу програла в одне очко. – Весілля мало відбутися цього листопада. 
– Господи, Лероє, – Луелла вмить змінилася в обличчі, рефлекторно поклавши руку на серце.  – Мені так шкода.  
– Дякую, але це вже зайве. Я оговтався. Наскільки це можливо, звісно. Співчувати вже пізно. 
– А я ще жартувала над вами, дурепа, – Вона прикрила очі рукою, зітхаючи, і, зрештою, потягнулася до його руки, що лежала на підлокітнику крісла. Він не відсмикнув її, як точно зробив би днями раніше. Зараз він почувався вразливим, ніби дитина, яка вперше в житті осягнула жорстокість світу, і він не мав сили відбиватися. 
Він взяв її руку. 
– Дякую, справді, – Сказав він дуже тихо, дивлячись у свою склянку. Луелла мовчки дивилася на нього, дещо розгублена. 
Мовчанка тягнулася всього хвилини три. Лерой не помітив,  що вони мовчать. Просто думав про все на світі, закрився від світу під шарами свідомості. Луелла в цей час тримала його руку, її погляд бігав його обличчям, наче вона намагалася вгадати, якою буде його наступна реакція. Коли нічого не сталося за три хвилини, її плече затерпло, а її рука почала пітніти, Луелла делікатно прочистила горло.  
– Погода сьогодні жахлива, влаштовуйтеся у мене, – Зрештою сказала вона, дивлячись прямо йому в очі. Вона не змінилася в обличчі, а він зніяковів. 
– Там просто дощик, я доїду без проблем. Тим паче, мені якось незручно… 
– Ні, залишайтеся у гостьовій спальні. Ви вже випили, вам не можна за кермо, – Луелла забрала свою руку і посміхнулася йому. – Не соромтеся. Ми ж друзі. 
Лерой кивнув їй. Поглянув на неї, посміхнувся і швидко подумав: «Таки друзі.» 

***  
Зранку Лерой прокинувся…від аромату кави. Не від будильнику чи телефону, а від смачного запаху домашньої кави, якого він вже давно не відчував. Луелла залишила його у гостьовій спальні, і йому тут подобалося. З вікна відкривався чудовий вид на місто, бо міс Керр пощастило жити на пагорбі, а ліжко було найзручнішим в його житті. Голова гуділа тупим болем після віскі, але ранкове сонце в обличчя швидко привело його до тями. Він швидко піднявся і подивився на старий годинник з темного дерева, що стояв на столі біля вікна. Тільки сьома ранку, він не проспав.  
– «Дякуємо богові за маленькі подарунки», – Думав Лерой, вдягаючись і спускаючись сходами униз, на кухню. Він не знав, де вона знаходиться, йшов на запах. 
– Доброго ранку, – Привіталася з ним Луелла. Вона сиділа за столом з газетою і чашкою кави у руці. – Вам підійдуть тости на сніданок? Вибачте, що снідаємо не в їдальні. На жаль, на більше ми не маємо часу, бо ж я їду з вами до відділку. 
– Цікаво, хто це так вирішив, – Сказав Лерой, сідаючи за столом поряд з Луеллою навпроти своєї чашки кави. 
– Я вирішила, бо мені теж важливо знати про документацію Морана і бути присутньою на допиті, – Луелла відклала газету і подивилася на Лероя. – Як спали? 
– Просто чудово, дякую, – Сказав Лерой і, усміхнувшись, подивився на сонячну погоду за вікном. У пам'яті спливали шматки спогадів вчорашнього вечора, але він не хотів про це думати. Тепер він готовий випірнути з глибини на поверхню і зайнятися справами з чистою головою. Звісно, йому знадобиться час, аби прийти в норму, але… 
– Виглядаєте задоволеним, наче удав, – Сказала Луелла, вириваючи його з думок. 
– Просто добре поспав. Ваші матраци – чудо, ви в курсі? 
Луелла кинула на нього швидкий, розуміючий погляд. І через секунду повернулась до газети, поки Лерой почав снідати. Обидва мовчки, ніби подумки, вирішили більше не згадувати про вчорашню сцену. Заради себе і один одного. 

***  
– Скажіть, детективи, де ви тут зберігаєте зброю? Мені б не завадило винести собі мізки просто зараз. 
Луелла, Лерой і детектив Лоні Ленчерт стояли навпроти фальшивого вікна кімнати для допитів. Зсередини це вікно здавалося звичайним дзеркалом, тому вони троє неголосно сміялися, коли Далтон Моран, що чекав початку допиту, почав милуватися на своє відображення і прилизувати руками волосся. Він зовсім не зважав на Брейді, який у той час налаштовував магнітофон для запису всього процесу – новенький «Волленсак» обійшовся відділку недешево, але це було вкрай корисною річчю. 
Після репліки Луелли засміявся тільки Лоні Ленчерт, який намагався всіма силами сподобатися багатій красуні у чорному приталеному піджаку і спідниці-олівці. Лерой намагався не зважати на її скарги, бо вони стосувалися напряму їхнього відділку – тут їй погано пахне, отут брудно, там скупчилося забагато товстих полісменів, що, як паровози, димлять дешеві сигарети. Зараз їй, здається, не подобалося довго стояти. 
– А чи не ви самі запросили себе на цей допит? – Він дивився крізь віконце на Морана, що знуджено крутив між пальцями ручку. – У вас, на відміну від містера Морана, є вибір і можливість піти просто зараз. То йдіть, і не псуйте наше прокурене повітря своїми «шанель» номер п’ять. 
Та Луелла залишилася стояти, на цей раз мовчки піджавши губи і тримаючи при собі усі коментарі. Коли нарешті через декілька хвилин її і Лероя впустили в кімнату для допитів, вона вже сяяла люб’язністю і жагою до життя. 
Вони пройшли у невелику кімнату, де стояв лише один стіл і три стільці, один з яких вже зайняв Моран з одного кінця столу. Луелла сіла за іншого кінця, поки Лерой залишився стояти біля неї. 
– Вітаю, містере Моран, – Сказала Луелла, сідаючи, і Лерой сухо повторив привітання за нею. – Готові розпочати? 
– Я вже годину як готовий, але мене тримають тут, наче мавпочку в клітці, – Пробурчав Моран, складаючи пухкі руки на грудях. 
«Якби ти тільки знав, як ти на цю мавпочку зараз схожий» – Подумав Лерой, дістаючи блокнот з кишені. Брейді стояв біля магнітофона, чекаючи наказу. Лерой кивнув йому, і, коли запис пішов, Брейді повністю зосередився на апараті. 
– Давайте почнемо з найголовніших тем, не будемо гаяти час, – Сказав Лерой. – Ми хочемо почути, якими були ваші стосунки з Міною Флорес, і чи мала там місце проституція. Як ви знаєте, один зі свідків бачив... 
– «Проституція» – це коли ти тримаєш бордель! – Вигукнув Моран з такою досадою в голосі, наче він жалів, що сам цього борделю не мав. – Я був просто її босом, який, звісно, хотів підзаробити на ній більше, але я віддавав їй більше половини! 
– По порядку, будь ласка. 
– Вона сама питала в мене, чи можу я влаштувати їй швидкий кар’єрний зріст, – Він знизав плечима. – Я підкинув їй людей, які могли за, ну, особливий вид послуг взяти її на олівець як одну з танцівниць чи співачок у своїх барах або клубах. Рівень нашого кабаре її вже не влаштовував, але я вже не молодик, і розумію, що рости більше нікуди не хочу, а на конкуренцію давно начхати. Тому і допомагав їй, бо шкода було дівчину сироту, яка крім танців нічого не вміє. Перед смертю вона мала вже декілька запрошень на роботу. 
– Чи платили їй за ці «послуги» і скільки саме? 
– Так...тобто, ну, це були лише приємні жести. Вона робила їм такі ж приємності після прослуховування, тому вважайте це обміном люб’язностями.  
– З вами вона також ділилася з люб’язності? – Втрутилася Луелла, і Моран глянув не неї таким поглядом, після якого вона зрозуміла – останні крихти їхньої дружби було в кінець стерто. Не те щоб вона про це жалкувала.  
– Так. Я допомагав їй, вона віддячувала як могла. 
– Зайві гроші вам були дійсно потрібні останнім часом, чи не так? – Вкинув Лерой, витримавши здивований погляд Морана і киваючи Брейді. – Ми перевірили вашу документацію, дяка людям, які працювали тут майже всю ніч. Офіцере Свансон, прошу, зачитайте нам нотатки стосовно фінансового положення кабаре «Блідий лебідь». 
Брейді перегорнув сторінку свого записника і, прочистивши горло, почав читати вголос. 
– Останнім часом містер Моран мав багато витрат на юридичні послуги. Це сталося після того, як один з його партнерів вимагав частину бізнесу, шантажуючи Далтона Морана інформацією на рахунок продажу алкогольної продукції в період з тисяча дев'ятсот двадцять п'ятого по тисяча тридцять третій роки. Як відомо, починаючи з тисяча дев'ятсот двадцятого року в Сполучених штатах діяв закон Волстеда, що забороняв продаж алкоголю на території країни, – Брейді зробив паузу, переводячи дихання, і через дві секунди знову продовжив. – Що означає, що Далтон Моран тривалий час займався незаконним продажем… 
– Цей сучий син таки підкинув мені ті папери! – Вигукнув Моран, кладучи руки на голову. Весь час він слухав, завмерши, наче статуя, але тепер паніка почала повільно огортати його. – Я можу це пояснити… 
– Не має потреби, – Втрутився Лерой. Жестом він показав Бейді, що можна не продовжувати читати, і повернувся до Морана. – Цією справою буде займатися поліція штату. Нас цікавить тільки смерть Міни Флорес, тому зараз ви чесно скажете мені, як насправді відбувалися її зустрічі з вашими «знайомими» у нічний час і як ви отримували гроші, яких на той момент потребували. 
Моран повільно випростався на стільці. Він дивився у стіл, цілком розуміючи, що більше викрутитися не вийде. Він зітхнув. 
– Добре. Можливо, я зміг її вмовити на декілька таких зустрічей. Мені потрібні були гроші, бо все пішло на того гівнюка адвоката, який навіть не завдав собі клопоту спалити папери. Та все, що ви повинні знати – це те, що Міна справді сама на це йшла. Можливо, вона не хотіла, але її не змушували.  
– Як багато їй платили за раз? – Спитала Луелла, випередивши таке ж запитання Лероя. Вона трохи знудилася просто сидіти і слухати, тому мала нагальну потребу вставити декілька слів. 
– Она ніч – близько п'яти тисяч. Залежало від клієнтів. 
Очі Луелли розширилися в здивуванні, а Брейді нервово закашлявся. Лерой не звернув на це уваги, бо був занадто зосереджений на наступному питанні.  
– Не впевнений, що ви можете дати відповідь на моє питання, але давайте ризикнемо. Чи пов'язане тривале надання міс Флорес сексуальних послуг із тим, що на момент смерті вона була вагітною? 
Моран почав важко кашляти. Обличчя почервоніло, очі намокли, дихати йому ставало все важче. Брейді приніс йому води, і Морану стало трішки легше, але він і далі сидів весь червоний, піт зтікав його обличчям. 
– Ви не жартуєте? – Нарешті спитав він. 
– Аутопсія показала, що міс Флорес перебувала на першому місяці вагітності. Занадто маленький строк, ніхто цього навіть помітив. Вона і сама могла не знати, але – хочете знати мою думку? – я вважаю, що вона точно знала, що вагітна, і напевне комусь розповіла. Наразі це єдина найімовірніша теорія, чому Міна померла, бо її вагітність напряму стосувалася вас, навіть якщо ви з нею не спали. 
– Стривайте, – Моран швидко зробив ще ковток води, і почав розмахувати руками, наче відганяючи від себе комашню. – До чого тут я? Якщо бідолашну вбили умисно, тоді це вона зробила щось… 
Його перервала Луелла. 
– Містере Моран, ми вважаємо, що замах був розрахований саме на вас. 
Моран сидів тихо. Переводив очі з Луелли на Лероя, з Лероя на Брейді і на своє відображення у несправжньому дзеркалі – на нього дивився змучений чоловік, який щиро не розумів, що зробив не так. В кінці кінців тишу перервав Лерой. 
– Міс Флорес померла в наслідок отруєння. Аутопсія також показала наявність алкоголю в організмі, що дало зрозуміти, що отруту скоріш за все підмішали в алкогольний напій. Як нам відомо, у той вечір ви мали вийти на сцену з промовою до своїх гостей, а перед виходом на сцену… 
– Я завжди випиваю віскі або скотч, який мені приносять, – Промовив Моран тихим голосом і раптово застогнав, знову накриваючи голову руками.  
– Містере Моран, – М'яко почала Луелла. – Зараз ми як ніколи близькі до фіналу. Та саме ви вже нічим нам не допоможете, тільки своїм мовчанням про цей допит, гаразд? Маєте ще щось сказати? 
– Є хтось підозрюваний? 
– Зараз – ні, – Сказав Лерой. –Але ми проведемо ще декілька допитів вже сьогодні, зараз підозрюється саме персонал закладу. 
Моран ще раз змучено застогнав. Брейді акуратно вивів його з кімнати під руку, повідомляючи вимоги до нього як до фігуранта у справі. Лерой сів на стілець, зітхнув, і вони з Луеллою чекали,  коли заведуть наступного – того, кому про допит повідомили лише сьогодні зранку, і то поштою.  
– То кого ми чекаємо? – Спитала Луелла після десяти хвилин очікування. Брейді задумливо щось крутив і поправляв на магнітофоні, а Лерой сів на свій стілець і сидів напівлежачи, поклавши капелюх на обличчя. У той момент він напружено думав про справу, але Луелла не могла цього знати. Вона склала руки на столі, без цікавості роздивляючись свої нігті. – Коли ви встигли назначити ще один допит? 
– Вчора, перед тим, як Брейді поїхав з кабаре, – Донісся голос Лероя з-під капелюха. – Я наказав йому відправити термінові листи з запрошеннями на допит деяким людям, – Він зняв капелюха з обличчя, повернув його на стіл і знову ліг на спинку стільця, вдивляючись у стелю. – Вчорашні допити мене дуже зацікавили, але я був розбитий і не міг зрозуміти, що саме я маю прочитати між слів. Тому я направив їх на допит, сподіваючись розібратися з усім на чисту голову, – Він ледь помітно посміхнувся сам до себе. – Як бачите, у мене це вийшло. 
– Чекайте, – Луелла швидко випросталась на стільці, дивлячись на Лероя, який вже прикрив очі. – Я не встигаю за оборотами у вашому мозку. Тобто, ви направили на допит Діна і Лоретт? 
– Надзвичайна здогадливість. 
– Але, – Луелла зробила вдих, метаючись очима по обличчю Лероя і підбираючи слова. – Але, ви повинні поділитися зі мною підозрами, якщо вони є. Нагадую: ви будете допитувати мого клієнта. Я маю право знати подробиці! 
У двері кімнати постукали. Брейді миттю випростався, облишивши ігри з магнітофоном, а Луелла вмить забула про своє невдоволення. Тільки Лерой сидів у тій же позі, тільки відкривши очі. 
– Я маю лише підозру, тому підіграйте мені, ніби ми вже точно впевнені, що вони винні. Це завжди спрацьовує, якщо на них є провина. 
Луелла не встигла нічого додати – до кімнати для допитів завели Лоретт Вайт. 

*** 

Луелла косо подивлялася на Лероя, поки Лоретт сідала на своє місце по ту сторону столу. Звісно, вона думала, що Діна допитають першим. Та Лерой мав іншу схему – одразу давити на слабшого. Брейді ввімкнув магнітофон, і його шум став сигналом старту і для Лероя теж. 
– Вітаю, міс Вайт, – Сказав Лерой, мило посміхаючись їй. Луелла все ще дивилася на нього так, ніби він єдиноріг, який зараз п'є чай з Анною Болейн. Згодом вона схрестила руки на грудях, все більше відчуваючи себе просто прикрасою для цієї запилюженої кімнати. Вона кивнула Лоретт у привітання і не отримала відповіді. 
– Для чого ви покликали мене сюди? – Запитала Лоретт замість привітання. Вона мала вигляд наляканої миші, що сиділа у позі, в якій у будь яку секунду зручно зірватися з місця і бігти. Лерой вже почув від Діна, що Лоретт боїться поліції, але Дін також додав, що їй прививали ненависть. Ну, поки що він побачив в її очах лише бажання обійняти свого плюшевого ведмедика, хоча, звісно, ненависть проявляється по-різному.  
– Це дуже важливо, міс Вайт, бо ми маємо багато заплутаних моментів у справі Міни Флорес, і ми дуже сподіваємося на вашу допомогу. Вам зачитали ваші права? 
– Так. Мені сказали, що я маю право говорити лише в присутності адвоката, або не говорити зовсім. І все таке. 
– Чудово. Ми не зобов'язані зачитувати вам це, але я завжди хочу бути впевненим, що підозрюваний розуміє ситуацію повністю.  
– Підозрюваний? – Очі Лоретт побільшали, вона нахилилася корпусом вперед. –З чого ви це взяли? Що за нісенітниця? 
– Я все розумію, – Лерой заспокійливо виставив долоні вперед і закотив очі, ніби кажучи – «переді мною немає сенсу викручуватись.» – Я розумію, що вам все здається дивним і страшним, але ми справді просто хочемо навести деякі справки, гаразд? – Він поглянув у свій блокнот, і, задумливо його листаючи, впівголоса промовив: Тим паче, вам нічого боятись, якщо ви нічого не зробили. Лоретт побіліла.  
– Ну, тоді почнемо з насущного, – Лерой ще раз пробіг очима сторінку записника і поглянув на Лоретт. – Як ваша мати? 
– Добре, – Сказала Лоретт після хвилини здивованого мовчання. – Останніми днями їй трохи легше. 
– Чим саме вона хворіє, міс Вайт? — Запитав Лерой, вдивляючись у записник. 
– У неї, – Лоретт на секунду засумнівалася, але все-таки продовжила. Ніби вона не каже нічого зайвого. – У неї проблеми з нервною системою.  
– Тяжко, напевно, лікувати її без грошей. А де ж батько? 
– Він зараз у Франції, поїхав за ліками для неї. 
– Оце так, аж у Францію. Ці ліки, напевне, дуже важко дістати, чи не так? – Лерой підняв очі на Лоретт і зненацька побачив перед собою дівчину, яку ось ось вирве. Він переборов сам себе, вдивляючись у це бліде обличчя.  
– Та ні… 
– Без брехні, міс Вайт. Не хвилюйтеся, нам відомо більше, ніж ви думаєте, – Блеф чистої води, але Лерою було дуже просто повірити, що його здогадки – це вже підтверджений факт. Він навчився цього у всіх убивць, бандитів і наркодилерів, яких він допитував годинами у цій кімнаті – якщо хочеш збрехати, насамперед повір у свою брехню. 
Лоретт прочистила горло. Вона дивилася у стіл, міцно стискаючи тканину своєї дешевої довгої спідниці.  
– Так. У нього є родичі у Франції, і він їздить туди за ліками. 
– А ці ліки, про які ви кажете, випадково не звуться цикутою? – Лерой підніс записник до очей, ніби ретельно щось вивчав. – Це така рослина, може чули? Колись думали, що себе нею отруїв Сократ, але це виявилось вигадкою. Оце так історія, еге ж? 
– Так, – Лоретт почало похитувати від страху, і Лерой почав непокоїтися, що вона впаде без пам'яті прямо тут. – Так, мій тато їздить саме за нею.   
– А це не цю рослину ще називають «віх отруйний»? Іронія, що Міна Флорес була отруєна саме цією рослиною. Я був зайняв своїх хлопців шукати щось про неї, і ось бачу, що вона росте у Європі – в Америці, виявляється, теж, – і використовується в народній медицині. Яке співпадіння, що розлади нервової системи ця штука також лікує, – Лерой подивився на Лоретт так, ніби хотів самим лише поглядом прибити її до стінки цвяхами. – Це занадто сильний доказ, щоб ви зараз виправдовувалися, – Доказ просто кумедний, ніхто не посадить цю дівчину лише за співпадіння. Лерой попросить Брейді якось вирізати цей момент з плівки, бо це чистий шантаж і брехня, але йому потрібне зізнання, і він впевнений, що вимагає його у правильної людини. – Тому просто відповідайте на моє питання, так або ні, – Він зробив напружену паузу. – Це ви вбили Міну Флорес? 
Замість відповіді Лоретт почала ридати. І, поки Луелла сиділа з тим виразом обличчя, з яким розв'язують математичні рівняння – навіть рота відкрила –, Лерой вже розумів – справу розкрито. Залишилося почути мотив і отримати зізнання з детальним описом вбивства, і черговий плюс в карму і особисту справу він точно заробить. Він подивився на Луеллу, яка також подивилася на нього поглядом «коли ти встиг все це відкопати, сучий сину?» Лерой підморгнув їй, не усміхаючись, щоб Лоретт не побачила. Тільки от, Лоретт ридала так сильно, що не помітила б і урагану перед носом. Брейді тупцяв на місці, схвильований. 
– Сер, – Сказав він. – Боюся, що плівка у нас не вічна, а міс Вайт вже хвилину плаче… 
– Так, ти правий, – сказав Лерой і вже приготувався заспокоювати дівчину в істериці, коли помітив, що вона так гучно ридає, що не зверне увагу ні на одне слово. 
Луелла кивнула йому, і, не чекаючи реакції, піднялася з місця. Вона підійшла до Лоретт, стукочучи підборами. Коли Луелла побачила, що дівчина навіть не намагається на щось реагувати, вона різко і сильно взяла її за плечі. Вона була у чорних рукавичках, але Лерой і без червоніючих пальців побачив, як сильно вона стискає. Лоретт подивилася на неї, схлипуючи. Вона вся тремтіла, її дихання тремтіло також, але очі зосередилися на серйозному, але приємному обличчі жінки, яка своєю суворістю виражала лише турботу, ніби мати. 
– Люба, – почала Луелла, сідаючи поряд з Лоретт навпочіпки. Це було важко через спідницю і підбори, але вона впоралася, і її хватка трохи ослабла. Луелла переклала руки з її плеч на її тремтячі руки. – жСкажи нам, як усе було. Тобі ж буде краще або зізнатися, або довести, що це не ти. Згода? 
Лоретт кивнула, але вона все ще ридала, хоча вже майже беззвучно. Сльози текли червоними щоками, а губи тремтіли. 
– Це був він…– сказала вона, і Луелла помітила, що ці слова змушують її плакати ще дужче. Лоретт міцно закрила мокрі очі. – Це він її отруїв. Я дала йому ту рослину, яку привіз батько…Він казав, що сестра хворіє… 
Лоретт ледь не почала задихатися, і Луелла заспокійливо погладжувала її руку, але не відступала. 
– Хто «він»? Хто отруїв Міну, люба? 
– Це Дін, Господи, це Дін, – швидко промовила Лоретт шепотом, дивлячись вниз. Вона знову почала ридати, не спроможна навіть зробити вдих, тому Луелла востаннє дружньо стиснула її руку і відійшла. Лерой тим часом безшумно підвівся і, поки Луелла сідала на місце, вийшов у коридор. Біля дверей чергував молодий хлопець, чиє ім'я він так і не запам'ятав.  
– Дін Флорес вже тут? – спитав Лерой. 
– Так, сер, він чекає.  
– Прямо зараз скажи, щоб на нього наділи «браслети» і не зводили очей. А краще одразу ведіть сюди. 
Хлопець здивувався, але вигляд Лерой мав лякаюче серйозний, тому через секунду він вже біг коридором, і Лерой повернувся до кімнати. Лоретт тепер тихо схлипувала, а Луелла і Брейді дивилися на неї із всесвітнім жалем в очах. 
– Що таке, Лерою? – Запитала Луелла, не дивлячись на нього.  
– Зараз сюди декого приведуть, і я наказав їм одягти на нього наручники. 
Лоретт різко підняла голову на Лероя, погляд змінився на панічно наляканий. 
– Це ж Дін? Не треба, будь ласка, не кажіть йому, що я… 
– Саме тому вам потрібно звідси піти, – Сказав Лерой і, підійшовши до Лоретт, запропонував їй руку. Вона боязко подивилася на нього, але все-таки взяла її і підвелася. – Я проведу вас до почекальні, і потім вас відведуть у камеру. Ви можете зв'язатися зі своїм адвокатом, він у вас є? – Заперечний кивок. – Тоді вам його оплатить держава. Я знайду вам хорошого, обіцяю. Пішли. 
Лерой вивів її, і Луелла подивилася на Брейді, жестом наказуючи вимкнути магнітофон. Він так і зробив. 
– Якого біса? 
– Що саме «якого біса», міс Керр? 
– Якого біса він розкрив це все так швидко? Вчора він весь день не міг навіть стояти рівно, а потім вночі…– Вона затнулася. – Вночі він навряд чи міг щось розкопати. Як він взагалі прийшов до арешту Лоретт? 
– Ну, – Брейді почухав потилицю. – Містер Колдвелл наказав нам нишпорити, і ми так і робили. Потім виявили, що міс Вайт вже ловили на незаконному продажі цієї рослини, якою отруїли Міну, але тільки у вигляді ліків. На цей раз вона, напевне, продала коріння, в якому міститься отрута. 
– І коли Лерой про це дізнався? 
– Сьогодні вранці я телефонував йому, але не натрапив на нього вдома і, ну, почав хвилюватись і вирішив подзвонити вам…і він взяв слухавку… 
– Якась нісенітниця, – Луелла сіла на стільці боком, щоб краще бачити Брейді. – Просто май на увазі, що ми не спали, добре? Я ще маю деякий смак, – Вона відкинула волосся з очей долонею. – То о котрій годині ти дзвонив? 
– Десь опів на шосту, – Брейді вловив її запитальний погляд. – Містер Колдвелл ніколи не проти, щоб йому дзвонили у такий час, якщо справа важлива. 
– І як я тільки цього не почула… 
– Ви на диво міцно спите після віскі, тому я сам спустився до телефону, – сказав Лерой, знову заходячи до кімнати. Луелла майже підпалила його поглядом. 
– Якого біса ви нічого мені не розповіли? 
– Не було часу на роздуми, – Він сів на своє місце, посміхаючись їй у примиренні. – Але ж добрий вийшов сюрприз, чи не так? 
– Не так, – процідила крізь зуби Луелла, відвертаючись. У цей момент у кімнату ввійшов молодий офіцер, за ним Дін Флорес з руками за спиною – було зрозуміло, що на ньому наручники –, і за ним ще один офіцер. Лерой кивнув їм на стілець через стіл навпроти нього і, коли вони всадили Діна, подякував і наказав їм вшиватися геть. 

*** 

– Ну, що ж, Діне. Вийшло дещо неочікувано. 
Дін Флорес сидів на стільці, широко розставивши ноги, з руками за спиною. Він дивився униз, але тримав голову прямо, риси його обличчя в момент стали гострішими. 
– Ми тільки що опитали Лоретт Вайт, – продовжував Лерой. Він сидів непорушно, ніби відчуваючи гачок на здобичі. – Вона розповіла нам, що ви вбили свою сестру, і навіть додала, що ви обманом взяли у неї отруйну рослину, нібито ваша сестра хворіла. У вас є що сказати? 
– Я не збираюся говорити без свого адвоката, – сказав Дін і подивився Лерою просто в очі. Його холодний синій погляд не мав нічого спільного з тим, який Лерой бачив у перший день знайомства. – Скажу лише те, що Лоретт – Це брудне стерво, що сидить на наркоті. На вашому місці я б перевірив це джерело. 
– Як добре, що ви зараз на тому мсці, на якому сидите, – зітхнув Лерой, жестом підзиваючи Брейді. – Іди скажи, що містер Флорес вимагає адвоката. Він у вас є, містере Флорес? 
– Так. Я вже дав його номер одному з тих ідіотів, які мене сюди вели. 
– Тоді знайди їх, – Брейді кивнув на ці слова Лероя і вийшов, залишивши їх сидіти втрьох.  
Луелла намагалася не ловити поглядів Діна. Вона не хотіла вірити, що фактично працювала на вбивцю, і тому сиділа у замкнутій позі, смиренно чекаючи, що буде далі. 
– Так швидко адвоката вимагають найчастіше винні, – Сказав Лерой ніби між справою, щось записуючи у блокноті. – Ну, раз ви не хочете говорити, тоді давайте я все розжую. І я певен, що я вже чудово зрозумів всю ситуацію, – Лерой підняв голову від блокнота, зустрічаючи погляд Діна.  
– Спробуйте, але від мене ви не отримаєте жодного коментаря.  
– Тоді я не втрачаю багато, – Сказав Лерой і, востаннє поглянувши на записник, він підвівся і почав міряти кроками кімнату. Це його найкращий метод для концентрації, яка зараз йому дуже потрібна. – Тоді почнемо з головного – ви не хотіли вбивати вашу сестру. Ціллю був Далтон Моран, це очевидно, чи не так? 
Відповіді від Діна не надійшло, лише стиснулась його щелепа. 
– Отруту ви взяли у Лоретт, і я не сумніваюся в тому, що ваші стосунки повністю побудовані на вашій брехні. Вам була потрібна отрута, і ви, дізнавшись про ліки, якими лікується мати Лоретт, попросили в неї нібито для своєї сестри. Вибачте за іронію, але так, згодом це отримала ваша сестра… 
– Замовкни, сучий сину! Ти не будеш казати такого про мою… 
– Ну, ну, містере Флорес, ви ж відмовилися говорити без адвоката. То мовчіть. 
Дін глибоко зітхнув, його щоки наповнились фарбою. 
– На чому я зупинився? На тому, як ви роздобули отруту і – найлегша частина – влили її до склянки з віскі, яку офіціант мав віднести до її законного місця біля сцени, щоб Моран легко міг знайти своє заспокійливе. Далі ми все знаємо – Міна випила отруту, бо у неї вже також з'явилася любов до алкоголю, після її захопленості наркотиками. І в алкоголі, і в наркотиках напевне винен Моран, так? Це ж він наставив Міну на шлях справжньої зірки рівня Бродвею. І тут ми підібралися до вашого мотиву для вбивства Далтона Морана. 
Дін мовчав. На цей раз він опустив голову, світле волосся закрило очі. Луелла прикрила рот руками, з жахом слухаючи Лероя і зі страхом дивлячись на Діна. Лерой походжав кімнатою, сунувши руки в кишені брюк. 
– Брехати недобре, ви знали? Ви збрехали, коли сказали, що не знали про вагітність сестри, – вів далі Лерой. – Ви знали. І це стало останньою краплею, чи не так? Спочатку Моран змушує Міну повірити, що вона вже майже зірка Голлівуду, така собі Інгрід Бергман без п'яти хвилин. Вона починає пізнавати наркотики, але вчасно кидає, хоча потім починає глушити потяг до порошку алкоголем. Ви переживайте за неї, бо, я в цьому ні секунди не сумніваюся, ви любили її, – Лерой став навпроти Діна, намагаючись зазирнути йому в очі. – Вона залишалася вашою маленькою сестричкою, яку ви намагалися захистити. Тому, коли Лоретт розказала вам, що ваша сестра почала продавати себе заради роботи і грошей, ви, напевне, оскаженіли. Я не можу знати, що тоді відбувалося між вами і Міною, але ваша турбота про неї не зменшилася і, тим паче, не стала менш щирою. Міна напевне сама розповіла вам про вагітність. Тут ви зв'язали все до купи і вирішили проявити свою турботу про Міну, вбивши Морана. Це повинна була бути помста за всі залежності вашої сестри, за торгівлю тілом, за вагітність від якогось з десятка чи десятків невідомих чоловіків. Але вийшло не так. Міна випила отруту, і ви, так бажаючи бачити Морана помираючим на очах у сотні людей, в результаті побачили там свою сестру, – Лерой зітхнув, провів рукою по волоссі. – Співчуваю, Діне. Щиро співчуваю. Ви зробили жахливу річ, і неважливо, хто саме помер від ваших рук…але бачити смерть єдиної близької людини у світі, і знати, що це через твою помилку – нестерпна кара, варта пекла. 
Дін нарешті підвів голову. З його очей котилися сльози, хоча вираз обличчя не змінився анітрохи.  
– Який же ви сучий син, – Він глибоко зітхнув. – До біса адвоката, притримаю його до суду. Я готовий зізнатися.  
– Тобто ви зізнаєтеся у всьому, що я тільки що сказав? 
– Так. Давайте папір. 
– Лерой підійшов до столу, на якому стояв вимкнути магнітофон, і дістав листок і ручку. Кладучи їх біля Діна, Лерой шепотом звернувся до нього. 
– То це правда? 
– Так, ви сказали все вірно, – Сказав Дін і також сильно стишив голос. – Я  маю понести покарання за цей кошмар. Заради Міни. Якщо мені не дадуть пожиттєве, я застрелюся, як тільки вийду. 
Лерой вийшов за двері і покликав тих хлопців, які привели Діна, також передавши їм, що адвокат знадобиться не тут, а вже в камері підозрюваного, бо прямо зараз він збирається зізнатися у письмовому вигляді. 
З Діна зняли наручники і, знаходячись під уважними поглядами Лероя, Луелли, Брейді і двох полісменів, він почав писати. 





Епілог. 

Лерой вийшов з поліційного відділку разом з Луеллою. Вже наблизився вечір, все навколо світилася тисячами вогнями ліхтарів, фар, неонових вивісок. Нью-Йорк оживав такими вечорами. 
– Як ви себе почуваєте? – спитав Лерой, підкурюючи Луеллі і собі по першій сигареті за день. 
– Паршиво, але головне, що все закінчилося ось так, – вона сперлася спиною на колонну, що підпирала дах, і задумливо дивилася на швидко проїжджаючі машини на дорозі. Лероя не полишала думка, що зараз її очі схожі на котячі. –  Вбивця картає себе, у всьому зізнається і скоро він сяде. А про нас напишуть у газетах як про «незвичайний, але дієвий тандем». 
– Ви не виглядаєте сильно задоволеною. 
– Ну, мене не полишає думка, що ви зробили усю роботу за двох, – Сказала вона, переводячи на нього погляд. Маленька усмішка пробігла її обличчям десь там, у той тіні, де вона стояла. Лерой почув цю посмішку в її голосі. – Хоча я насправді вважаю, що сильно вам допомогла. 
– Ви не уявляєте, яким насправді був ваш вплив на справу. Без вас ми, звісно б, розкрили все це, але набагато повільніше,  – Лерой посміхнувся, і Луелла, на відміну від нього, могла бачити його посмішку у світі ліхтаря. 
– І що далі? – Питає вона, кидаючи недопалок сигарети, до якої вона майже не торкнулась, на землю.  
– А далі – декілька інтерв'ю газетам, і знову спокійне життя, – Каже він, теж кидаючи свою сигарету. – Поки ще когось не вб'ють,, тобто. 
– Знаєте, якби я відкрила своє детективне агентство і найняла вас партнером, ми були б багатшими за Рокфеллера, – Каже вона, роблячи декілька кроків назустріч до нього. Її руки схрещені, червонї губи посміхаються. 
– Я б радше продовжив працювати в поліції за копійки. Але я буду щасливий, якщо нам ще доведеться розкрити щось цікаве разом, – Він посміхається, пропонуючи їй лікоть. – Як ви дивитесь, якщо я буду до вас звертатися? 
– Якщо це буде щось цікаве – я чекаю вашого дзвінка тієї ж секунди, – Каже Луелла, беручи його під лікоть. 
– Куди зараз? – Питає Лерой, ведучи її до машини. 
– В найближчий бар. І давайте почекаємо Брейді. 
Лерой вів її до машини, вдихаючи  міське повітря на повні груди і роздивляючись Нью-Йорк, що оживав лиш такими вечорами. І думка у його голові крутилася лише одна. Трохи страшна, але така смілива. Вона означала для нього початок нового початку. 
Він думав, що нарешті повісить у своїй запилюженій квартирці більше фотографій.