Розділ 4

–Вбивця повинен був знати, що Моран п'є перед виходом на сцену, – Говорила Луелла впівголоса, поки вони з Лероєм йшли до барної стійки. – Отже, ми скорочуємо список підозрюваних тільки до персоналу.
–Якби у нас ще був той список, – Сказав Лерой, дістав з нагрудної кишені хустку і протер спітнілого лоба, дивлячись собі під ноги. Не дивлячись на значний прорив у справі, він не міг перевести увагу зі своїх особистих справ і постійно витав десь у своїх думках. Луелла покосилася на нього.
– На вас обличчя немає, детективе, – Сказала вона, злегка копаючи його ліктем. Не отримавши реакції, вона зхвильовано заглянула йому в очі. – Що у вас сталося? Захворіли?
– Вибачте, особисте, – Він заховав хустку назад у кишеню і спробував усміхнутися. – Не звертайте уваги, я сьогодні можу бути трохи розсіяний.
Луелла не відповіла, лише поглянула на нього із сумнівом. Вони підійшли до бару. На високому стільці сидів Дін Флорес, поряд з ним офіціантка щось шепотіла йому на вухо і злякано здригнулася, коли вони підійшли. Лерой так і не побачив бармена, але це його не здивувало – Брейді ще у перший день розслідування сказав, що той пішов у відпустку через хворобу за два тижні до смерті Міни, і напоями у барі по черзі займалися офіціанти. Лерой хотів би поставити його на перше місце в списку підозрюваних, бо бармену легше всього підмішати щось у напій, але, оскільки цей варіант був неможливим, ідея відкинута сама собою. І Лерой навіть був трохи цьому радий. Було б занадто банально.
– Вітаю, – Сказала Луелла, коли вони з Лероєм стояли навпроти Діна і офіціантки. Його рука тримала її руку, але вони швидко розімкнули їх.
– Добрий день, міс Керр, – Сказав Дін, дивлячись на Луеллу і навіть не думаючи звернутися до Лероя. Він кивнув у сторону дального коридору, в якому знаходився кабінет Морана. Зараз там бігали поліцейські, передаючи з рук в руки коробки з документами. – Старий таки на чомусь попався?
– Щось ви не дуже вдячно відноситесь до того, хто дав вам і сестрі роботу, – Почав Лерой, і офіціантка миттю підскочила з місця.
– Я піду, – Сказала вона Дінові, і Лерой розчув легкий акцент в її англійскій. Дін спробував зупинити її, схопивши за руку, але вона висмикнула її і пішла у сторону кімнати для персоналу.
– Боїться поліції, – Кивнув він у її сторону, – Виросла у бідному районі, там до поліції прививають ненависть навіть малюкам.
– Та ви що, – Почав Лерой роздратованим голосом, але Луелла його перебила.
– Дуже мила дівчина, як її звати?
– Лоретт.
– Гарне ім'я, звідки вона? – Луелла всілася на місце, де тільки що сиділа Лоретт і міняючи тон розмови на світський. – Я розчула у неї акцент.
– Вона з Франції, але виросла тут, – Дін зробив ковток води зі склянки, що стояла поруч із ним. – Але це не заважає їй любити батьківщину.
– То у вас роман?
Дін застиг, повільно ставлячи склянку на стійку.
– Все нормально, тут нічого стидатися, – Сказала Луелла і засміялася тим самим світським смішком, який тямуща людина одразу впізнає як відрепетований.
– Ну, так, у нас було щось схоже на інтрижку, – Дін затнувся, підбираючи слова. – Але вона підтримала мене після смерті сестри, тому…
– Тому зараз це вже трохи більше за інтрижку, – Сказала Луелла і піднялася зі свого місця. – Скажіть, Діне, містер Моран не буде проти, якщо я сама собі наллю чогось з бару?
– Звісно ні, його друзям можна все, – Сказав Дін, і Лерой помітив, як напружилися м'язи на його обличчі. Луелла зайшла за барну стійку і почала читати етикетки на пляшках, поки Лерой сідав на її місце.
– Містере Флорес, – Почав він, прокашлюючись. – Як ви знаєте…
– Лерою, вам налити? Вам би не завадило, уже весь блідий, – Спитала Луелла, на половину наповнюючи свою склянку віскі.
– Дякую, я на роботі, – Лерой кинув на неї застережливий погляд, і вона замовкла, попиваючи свій напій, спершись ліктями на стійку. Він продовжив.
– Як ви знаєте, ми провели аутопсію міс Флорес…
– Звісно знаю, – Почав Дін, підвищуючи голос. – Бо в мене не спитали на це дозволу.
– Родичі можуть попросити аутопсію лише у випадку смерті природним шляхом або у нещасному випадку, а коли людина помирає від отрути і, вибачте за нечемність, корчиться у судомах з піною з рота, то поліція розуміє, що це не випадковість. А в такому випадку необхідно провести аутопсію, це звичайна процедура. У нас не ідіоти працюють, містере Флорес, ми нічого не робимо без вагомих причин.
Луелла завмерла, дивлячись то на Лероя, то на Діна, який мовчав. Лерой глибоко вдихнув, його обличчя було білим, мов пелюстка жасмину.
– Я вів до одного запитання, – Лерой подивився прямо на Діна, безсило намагаючись натягнути серйозний вираз обличчя замість втомленого. – Скажіть, Містере Флорес, чи ви знали, що на момент смерті ваша сестра була вагітною?
Дін різко побілів, хоча до Лероя йому все ще було далеко. Він опустив очі, і Лерой побачив справжнісінький смуток.
– Ні, – Сказав Дін ледь чутно. – Ні, не знав.
– Ми поки що не знаємо, яку роль ця деталь грає у розслідуванні, але ви мали знати.
– Який був строк?
– Один місяць.
Дін повільно піднявся зі свого місця, все ще дивлячись у підлогу, але Лерой побачив, як метушаться його очі, наче намагаючись знайти, за що б зачепитися.
– Якщо ви не проти, мені треба додому…сьогодні ще вирішувати справи з похороном. Він відбудеться вже наступного тижня.
– Звісно, містере Флорес, відпочиньте, – Сказала йому Луелла м'яким голосом, але той, здається, її не почув. Дін просто пішов собі без єдиного слова.
Луелла відпила віскі і нахилилася до Лероя, швидко шепочучи йому на вухо.
– Зробіть пару ковтків, ви справді дурно виглядаєте.
– Я сьогодні просто сумний…через одні давні події, – Лерой відповів їй таким же шепотом, відчуваючи аромат вишні і алкоголю в її волоссі. – За алкоголь у робочий час можна міцно отримати. Нічого мені ризикувати роботою через дурниці. Знову.
– Сердечні переживання це не дурниці, – Сказала Луелла, все ще тримаючись біля його вуха. – Я вас закриваю від колег. Давайте, ковтніть разочок.
Лерой здався. Обережно і швидко зробив ковток віскі, що моментально обпалило горло, і так же швидко поставив склянку на місце.
– Якщо хтось почує у мене алкоголь…
– То віднесуться з розумінням, – Луелла посміхнулася йому, відхиляючись назад і допиваючи залишки напою до дна. – До кого йдемо наступним?
– Провідаємо міс Лоретт. Вона напевне розкаже нам більше про Діна Флореса і його стосунки з сестрою.
– Але ж тепер ми знаємо, що вбити хотіли Морана. Треба сфокусуватися на ньому, не думаєте?
– Ми не знаємо, чи справді Міна отруїлася випадково, а якщо і так, то їх з Мораном щось пов'язувало, і я не думаю, що це про романтичні стосунки.
– От бачите, – Луелла кивнула, вказавши на нього пальцем руки, що тримала порожню склянку. – Вам таки пішло на користь. Стали швидше думати.
– Будьте тихіше, – Прошипів Лерой скрізь зуби і поплентався від бару, поки Луелла наздоганяла його, вилізаючи з-за бару.