Розділ 3

Машина Лероя під’їхала за адресою, яку назвала йому Луелла, і він трохи розчарувався, побачивши будинок.

– Я думав, що ви живете у якомусь старому мастку за містом, – Сказав Лерой, дивлячись через вікно на звичайний таунхаус, який виглядав лише трохи охайніше всіх інших.

– Якщо вас лякали тим, що я мільйонерка з блакитною кров’ю, то це не так, – Вона поклала руку на ручку дверцят і, трохи завагавшись, продовжила. –Точніше, не зовсім так.

Посміхаючись, вона вийшла з машини, закрила двері і поглянула на Лероя у відкрите вікно.

– Дякую, що підвезли.

– Дякую, що дозволили, – Він кивнув її і, як тільки високий чорний хвіст зник у дверях, поїхав собі.

Він доїхав додому, коли на вулиці опустилася темрява і всі ліхтарі вже ввімкнули. Лерой зайшов у квартиру і одразу оцінив роботу міс Хьюз – вона завжди працювала на відмінно, і саме тому Лерой час від часу жив у чистій квартирі.

Він вирішив не пити сьогодні. Справа ставала ще більш заплутаною, і він хотів мати чистий розум увесь час. Лерой пройшов до спальні, увімкнув світло і кинув погляд на фото на стіні. Пішов до ванної, повернувся з вологою ганчіркою, взяв фото і протер рамку від пилу. Деякий час розглядав його, наостанок торкнувся кінчиками пальців там, де було зображено її обличчя, і повісив назад.
– Надобраніч, Фло.
Лерой вимкнув світло і ліг спати, наспівуючи.
“…ми не можемо бачити майбутнього, що буде, те буде…”

***

З самого ранку Лероя розбудив дзвінок телефону. Відкривши очі, він побачив на годиннику лише опів на сьому. Піднявшись на лікті, він взяв слухавку з тумби

– Колдвелл.

– Знаю, – Сказав у трубці голос Оллі Філліпса, їхнього патологоанатома. Лерой сів на ліжку, потягнувшись до записника. – Доброго ранку, Лероє.

– Тобі також, Оллі, – Сказав Лерой і відкрив записник. – Ти з приводу Міни Флорес?

– Так, вчора таки дійшли до неї руки, – Сказав Оллі, і Лерой почув шурхіт у слухавші.

– Я залишив звіт про аутопсію Брейді, він тобі передасть.

– Розкажи у двух словах.

– Вона випила алкоголю незадовго до того, коли її отруїли. Смерть була болюча і достатньо швидка, але, прикро це казати, та вона зараз була б жива, якби хтось з того натовпу вчасно викликав медиків.

– Чим її отруїли?

– Цикутоктобім, – Не отримавши реакції, Оллі продовжив. – Ну, знаєш, колись вважали, що цикутою себе струїв Сократ. ЇЇ могли легко підмішати у напій, бо має солодкий присмак і її треба зовсім небагато, щоб померти у муках. Росте переважно у Європі, якщо тобі це цікаво, тому є питання, як ця штука опинилася у нас, – Лерой почув шелестіння паперу, і за хвилину Оллі продовжив. – Та є найважливіша деталь. На момент смерті вона була приблизно на першому місяці вагітності.

Лерой накидав декілька нотаток, тримаючи телефон плечем, і, почувши останнє речення, декілька секунд сидів з відкритим ротом, підбираючи слова. Нарешті він прокашлявся.

– Дякую, Оллі, це буде дуже корисним.

– Звертайся, – Сказав Філліпс і, трохи помовчавши, додав. – Хоча, ні, буде краще якщо ви ще довго не матимете потреби до мене звертатися, еге ж?

Лерой ще раз подякував і повісив трубку. Подумавши ще трохи, знову взяв її і набрав номер Ленчерта.

– Привіт, Лоні. А в тебе, випадково, не залишився номер тієї дами, що дзвонила тобі вчора?

***

Лерой сидів за столиком на веранді тієї ж кав’ярні, в якій нещодавно сиділи вони з Брейді. Сьогодні у нього була інша компанія, до якої йому ще потрібно буде звикнути.

Луелла підійшла, коли він вже закінчив першу чашку кави і саме почав другу. Сьогодні вона підкрутила волосся і вдягла чорну сукню з широкою спідницею і відкритими плечима.

– Це що, Діор? Запитав Лерой, коли вона сіла навпроти нього. Луелла відповіла кивком.
– Сьогодні маю настрій виділитися на вашому фоні, – Сказала вона, спираючи підборіддя на долоню. — То що за привід для зустрічі? Ви запросили мене на побачения?

– Вибачте за нечемність, але я краще здохну.

– Чекатиму з нетерпінням. – Вона усміхнулася і помахала офіціанту.
Лерой почекав, поки вона зробить замовлення і офіціант піде, а потім дістав записник і поклав перед нею відкритим на потрібній сторінці.

– Що це? Ваш проект з біології?

– Це інформація про отруту, від якої померла Міна Флорес. Разом з цим в її організмі виявили алкоголь, – Лерой нахилився через столик, понижуючи голос. – Я не записав там основного, тому скажу так – на момент смерті Міна Флорес була на першому місяці вагітності.

Луелла декілька секунд шоковано дивилася на нього і, не знайшовши слів, пробігла поглядом по сторінкам. Потім закрила блокнот і передала Лерою.

– Дуже зручний спосіб убити. Реакція іде моментально навіть від маленької краплі, а людина помирає швидко. Мінус тільки в болючій смерті, – Вона помовчала, склавши лікті на столі. – Вагітна, боже милостивий…Може, через це її і хотіли вбити?

– І в розташуванні рослини, – Сказав Лерой, пропустивши останню фразу, і сперся ліктем на стіл. – Це не могло просто так з’явитися в Америці, вбивця повинен був або привезти отруту самотужки аж з Європи, або…

– Або знати того, хто цю отруту продає, – Продовжила Луелла, задумливо дивлячись на білу скатертину перед собою. Їй саме принесли її каву, і вона швидко посміхнулася офіціантові. – Я б скоріше вважала, що вбивця знав потрібних людей, але не будемо викреслювати другий варіант.

– Згоден, – Лерой сховав записник у пальто і склав долоні у замок на столі, – З її вагітністю і отрутою ми розберемося завтра на обшуку, але зараз маю до вас трохи іншу розмову.

– Сподіваюся, вона пристойна, – Луелла дістала цигарку і закурила, одразу потому роблячи ковток кави.

– Дуже дотепно, – Він зітхнув і трохи нахилив голову. – Просто дайте відповідь на одне питання, і я заспокоюся. Чому Дін Флорес вирішив найняти приватного детектива?

– Спитайте у нього.

– Вже питаю у вас.

Луелла зітхнула, крутячи цигарку між пальців.
– Не сприймайте це особисто, містере Колдвелл, але містер Флорес вважає, що Далтон Моран міг підкупити поліцію, щоб вона приховала деякі деталі. Тому найняв, як він думає, “свою людину”, хоча це не значить що я не можу підозрювати його теж.
– Про які деталі йдеться?
– Щодо стосунку Морана до смерті Міни, звісно, – Луелла зробила маленький ковток кави і відставила чашку подалі від себе. – На смак наче асфальт.
– Я правильно зрозумів, що Дін Флорес підозрює Морана у смерті сестри?
– Судячи з його дій, так, – Вона кинула цигарку на землю та притисла її широким підбором туфлі. – Він нічого мені не сказав, бо вважає, що моя робота має полягати в опитуванні усіх, крім нього. Він не дуже щедрий на манери.
– Я помітив, що ви з містером Мораном у дружніх стосунках.
– Ми всього навсього члени одного й того ж заміського клубу. За все життя я говорила з ним від сили три рази.
– І скільки ж Дін Флорес вам заплатив за ваші послуги? Наскільки я пам'ятаю, він хотів витратити свої збереження на похорон сестри.
– Так і є. Він накопичив пару тисяч, а мені заплатив всього сто авансом, і сто заплатить тоді, коли поліція заарештує підозрюваного і справа перейде до суду.
– Але він найняв вас, бо боявся, що поліцію підкуплять, – Глибоко у собі Лерой відчув ледь помітну відразу до Діна Флореса, промовляючи це вголос. – А якщо зловлять не того, а винним дісно виявиться Моран? Ви все одно кинете справу, не довівши до кінця?
– Ну, по-перше, в такому випадку на рахунок Морана ніхто не зможе знати точно, – Луелла задумливо крутила серветку в руках, і Лерой побачив, що вона робить з неї маленького паперового лебедя. – По-друге, моя робота закінчується тоді, коли починається суд. Це найважливіше з небагатьох моїх правил, і містер Флорес з ним погодився.
– Добре, але тепер мене мучить інше питання…
– Заради бога! – Луелла кинула скручену серветку на стіл, випрямивши спину у ворожій позиції. – Я приїхала сюди, викроївши на вас свій час, і зараз мене допитують наче...
– Одне питання, і на сьогодні розійдемось, – Сказав Лерой таким тоном, наче вибачаючись, і виставив перед нею долоню. Луелла трохи охолола, не подаючи виду. – Просто цікаво, чи не замало для вас мати всього двісті доларів за справу? – Він ледь помітно посміхнувся. – Я розумію, що на це можна жити, але тільки не тій жінці, яка носить Діор і курить «Трежурер».
Луелла відповіла йому такою ж холодною посмішкою, скрестивши руки на грудях.
– Ця робота і вся ця метушня для мене лише хобі. Я беру оплату тільки як формальність.
– Тоді вам пощастило мати за хобі роботу, якою я заробляю на життя, – Лерой подивився на наручний годинник, поки Луелла самовдоволено усміхнулася. – До речі про це, мені саме час туди їхати. Почитаю детальніше про аутопсію міс Флорес і передала вам, якщо буде ще щось важливе.
– Їдете перекладати папери? – Пирхнула Луелла. – Ось чому я працюю приватно. Ніяких паперів про допит, обшук, аутопсію і так далі. Вільна у своїх ідеях і теоріях без зайвого офіціозу.
– Хотів би я побачити список справ, які ви успішно розкрили таким методом, міс Керр, – Сказав Лерой, піднімаючись зі стільця і кладучи гроші за каву Луелли на стіл. – Обов'язково спитаю його у вас наступного разу, – Він посміхнувся. – Хорошого дня, Луелло.
– Не хвилюйтеся, я обов'язково складу такий список, але навряд чи ви колись читали такі товсті книжки, – Кинула йому услід Луелла, але Лерой не озирнувся, ідучи до свого «понтіаку».